Нужна ! сочинение на тему "чем опасно равнодушее" по произведению "уроки французского" ​

доброта-стремление человека окружающим бескорыстно.                                                                                                       но не все люди то добрые. одни-добрые и милосердны к другим , ну а другие- просто равнодушны к чужим .они думают лишь о себе ,решают лишь свои проблемы.число таких людей становится все больше   и больше.о таком качестве как равнодушие говорят: "нет ничего хуже и обидней   чем равнодушие человека".                                                                                                       есть и добрые люди.они умеют по настоящему сострадать и переживать.но они не только сочувствуют ,но и .таких людей сыскать сложно.                                                                                                             есть также люди ,делающие добро только тем,кто ему .они ждут от того человека ,которому они . но думают ли они что на свете есть люди ,которые забывают навсегда свои добрые дела,не потому что они глупы ,а потому что только понастоящему искренний поступок   забывается.                                                                                                         так давайте совершать хоть маленькие ,несложные ,но добрые дела.и   тебе станет тепло на сердце и другим ,и мир станет лучше!                                                                                                                   (мы тоже писала сочинение на эту тему вчера вот то мое.ток все буквы заглавные.ну надеюсь я тебе)

Пояснення:Відповідь:

Чайки, як ви знаєте, ніколи не діють нерішуче і не зупиняються в польоті. Спинитися на льоту — це для чайки страшний сором ганьба!Але Джонатан Лівінгстон — який без тіні сорому знову й знову вигинав напружені крила, щоб летіти все повільніше, а потім спинитися на місці, — був незвичайним птахом.Більшість чайок не завдають собі клопоту, аби дізнатися щось про політ, — хіба що найнеобхідніше: як долетіти від берега до їжі та повернутися назад. Для більшості чайок головне — їжа, а не політ. А для цієї чайки політ був важливішим за їжу. Джонатан Лівінгстон над усе любив літати.

Микола Вінграновський

(Народився 7 листопада 1936)

ЧАРІВНИК СЛОВА

Вельми небуденне явище в нашій літературі — поезія Миколи Вінграновського. Кажу: поезія, хоч в останні роки він більше пише прозу. Проте і проза його навдивовижу поетична. Він у всьому поет. А щоб пізнати поета, радив колись мудрий Гете, треба піти в його країну... Що ж таке: поетова країна? Це не географічне чи політико-адміністративне поняття. Це і земля, де він народився і зростав, де вбирав у себе безліч вражень дитинства, що формували основу його духу. Це і доба, що дала настроєність і масштаб цьому духові. Це і люди, в яких і через яких поставали йому земля і доба: батько і мати, кревні й сусіди, друзі й ровесники... Це народ. Це великі книги й великі імена, до яких тягнувся...

Земля... Миколаївщина, південь України, де зустрілися дві безмежності — неба й степу. Степова річка Кодима, маленька посестра Бугу й Дніпра, в якій — відчуття близькості могутнього пониззя Дніпрового й козацького Чорномор'я. Одноманітний і непоказний для невтаємниченого, а насправді щедрий і ласкавий, зворушливий світ полину і чебрецю, воронців і молочаю, фантастичних гарбузів і сліпучих помідорів на городах, міріад коників-скрипалів у траві й солістів-жайворонків у небі (тоді ще так було!), палючого сонця і нечастих теплих дощів, скупих рос і лютих суховіїв, золотих хлібів і манливих підземних скарбів... У прадавні часи тут переходили й витісняли один одного десятки войовничих народів, залишивши по собі тьмяні спогади в історії, — аж поки заселив цю землю наш народ, скропивши її своїм потом і кров'ю...

Час... Рік народження: 1936-й. Той, що дав літературі українській ще й Івана Драча, Володимира Підпалого, Віталія Коротича; роком раніше народилися Василь Симоненко і Борис Олійник, роком пізніше — Євген Гуцало. Майже всі ті, кого пізніше назвали поколінням шестидесятників, хто разом із трохи старшими Григором Тютюнником, Ліною Костенко, Дмитром Павличком, Віктором Близнецем та трохи молодшими Валерієм Шевчуком, Володимиром Дроздом та іншими ознаменували нову хвилю в українській літературі, визначали обличчя молодого тоді літературного покоління. Їх називали "дітьми війни".

Объяснение: