Какую роль играет пейжаз в романе дубровский

Итак мы видим, что осенний пейзаж передает состояние Владимира после смерти отца, его “душевную скорбь”. Душевному состоянию героя соответствует состояние природы: осень, холодный день, полуобнаженные деревья, “сучья поминутно задевали и царапали его, ноги его поминутно вязли в болоте”, “сел на холодный дерн”. “Будущее для него являлось покрытым грозными тучами”. Метафора “грозные тучи” соединяет эти состояния человека и природы. Он “долго блуждал по незнакомому лесу” – эта фраза тоже является метафорой, передает и внутреннее “блуждание” героя, не решившего, что предпринять.

Мне всегда нравилось читать сказки: веселые и грустные, страшные и добрые, серьезные и забавные. Сейчас они живут в книгах, а раньше народ передавал их из уст в уста, рассказывая о своей жизни, о своих мечтах я надеждах. Сказки обязательно чему-то учат, разоблачая трусость и подлость, ложь и насилие, лицемерие и предательство. Поэтому они делают нас лучше и добрее: "Сказка - ложь, да в ней намек: добрым молодцам урок". Вчера я прочитала русскую народную сказку "Журавль и Цапля" и подумала, как важно быть добрым, не высокомерным, не обидчивым. Людей необходимо ценить, понимать их. Тем, кто любит только себя, приходится нелегко в жизни. Эти люди чаще всего остаются одни. Почти как в прочитанной сказке. Однажды Журавль пришел свататься к Цапле, а она решила, что он ей не пара. "Нет, Журавль, нейду за тя замуж; у тебя ноги долги, платье коротко, сам худо летаешь, и кормить-то меня тебе нечем! Ступай прочь, долговязый!" - заявила, чванная Цапля и прогнала Журавля. Но через некоторое время, оставшись совсем одна, Цапля подумала и поняла, что зря отказала Журавлю, и решила согласиться с его предложением. Она отправилась к нему мириться. Но гордый Журавль не мог простить обиду: "Нет, Цапля, мне тебя не надо! Не хочу жениться, не беру тебя замуж. Убирайся!" Цапля заплакала, но даже ее слезы не тронули сердитого Журавля. Тогда, сгорая от стыда, обиженная Цапля решила никогда больше не мириться с ним. Ее не разжалобило даже то, что Журавль пришел еще раз, чтобы попросить прощения и предложить ей выйти за него замуж. Заносчивая Цапля указала на дверь. Вот так они ходят друг к другу свататься, но никак не женятся. Так и в жизни зачастую бывает. Люди не могут понять, почему у них не получается то, к чему они стремятся. А ведь причина кроется в самом человеке. И единственное, что требуется от него, - измениться самому. Стать терпимее к другим, добрее и доброжелательнее. Ведь только тогда, когда сам человек изменится, он изменит весь мир, и счастье и удача улыбнутся ему.

1_Трагедія «Прометей закутий» — найбільш відома трагедія грецького драматурга Есхіла, що жив на межі VI—V століть до нашої ери в Афінах, якого стародавні греки називали «батьком грецької трагедії».

Есхіл, як і інші діячі мистецтва у Стародавній Греції, завжди використовував міфічні сюжети у своїх творах. Пояснюється це тим, що міф відігравав дуже важливу роль у житті стародавніх греків. Усі уявлення про світ, його походження, розвиток, майбутнє, усі сподівання, прагнення, нездійсненні мрії стародавніх греків, їх розуміння таких складних понять, як життя і смерть, людина і доля, зло і справедливість — усе це зосереджилось у міфах.
Прометей — один із улюблених міфічних героїв у Стародавній Греції. Міф про нього подає історію розвитку людства, як уявляли її собі в античності. За міфом люди були кволі й не могли ні думати, ні говорити, ні розуміти того, що бачили довкола. Прометей мав благородне серце, він перший зглянувся на людей і почав їм допомагати. Знічев’я й інші боги взялися навчати людей, але зажадали за це шани і багатих дарунків. Прометей заколов жертовного бика й поділив тушу на дві частини. До більшої купи поскладав лише кістки, але прикрив їх гарним жиром, а м’ясо склав у брудну шкуру, ще й прикрив тельбухами. Потім він запропонував Зевсу вибрати, яку частину люди будуть віддавати богам, а яку залишать собі. Зевс вибрав більшу купу. Відтоді люди їли м’ясо, а кістки жертвували богам. Розлючений Зевс заборонив Прометею підніматися на Олімп, а людям відмовив дати життєдайний вогонь. Але Прометей за до хитрощів викрав вогонь у богів і віддав його людям. За це Гефест за наказом Зевса прикував Прометея на краю землі до скелі; щодня прилітав орел і клював печінку Прометея, яка за ніч відростала знову. Після багатьох століть таких катувань Геракл вбив орла і визволив Прометея.

Цей міф був добре відомий усім стародавнім грекам. У трагедії представлено лише ті події з міфу, що відповідали творчому задуму автора, що хвилювали Есхіла-митця і Есхіла-людину.
Влада та Сила — слуги Зевса — приводять Прометея в пустелю, де Гефест заковує його. Із розвитком подій з’ясовується, що Прометей не тільки передав вогонь людям, а й започаткував людську цивілізацію: навчив обробляти дерево й будувати житло, показав цілющі трави, першим запряг биків, звільнивши людей від найважчої роботи, привчив коней ходити запряженими, і кораблі — теж його винахід, навчив людей визначати зірки, лічити й писати, показав скарби землі: мідь, залізо, срібло, золото.
Образ Прометея відбиває етичну проблему, що хвилювала Есхіла протягом його творчого шляху: власна відповідальність особи за прийняте рішення. Прометей — бог, який має хист передбачення, він заздалегідь знав про страждання, що випадуть йому на долю, але не ухилився від них. Більш того, вже прикутий, він має засіб, що може позбавити його мук: щоб одержати свободу, йому достатньо назвати ім’я жінки, яка народить Зевсу дитину, що повалить Зевса, як той колись повалив свого батька Крона. Та Прометей відмовляється відкрити таємницю й готовий до ще більш жорстоких катувань. Скеля разом із прикутим Прометеєм від ударів блискавок і грому, що насилає Зевс, провалюється в страшне підземне царство Тартар. Образ Прометея — це образ людини, яка не зраджує своєї долі, яка відповідає за свої рішення і вчинки. Есхіл вірить у можливості людини, як і його герой.

Трагедія Есхіла відзначається вірою у прогрес та розвиток людства.