Іліа́да (дав.-гр. Ἰλιάς, МФА: [iːliás]) — кіклічна поема, що налічує 24 пісні, які складаються з 15693 віршів. Авторство приписують Гомеру. Ця поема є найдавнішою зі збережених пам'яток грецької літератури. «Іліада» є переробкою й об'єднанням численних переказів Стародавньої Греції про подвиги давніх героїв.
ІліадаἸλιάς

Єлена та Паріс, червонофігурний кратер, анонімний Вазописець із Стокгольма 1999Жанркіклічна поемаАвторприписується ГомеруМовадавньогрецька моваНаписано8 ст. до н.е.Попередній твірКіпріїНаступний твірЕфіопіда і Posthomericad Цей твір у Вікісховищі Цей твір у Вікіцитатах
Разом з «Одіссеєю» має 8-й номер у Рейтингу 100 найкращих книг усіх часівжурналу Ньюсвік[1].
Описано події десятого року облоги Трої(Іліона) об'єднаним військом грецьких вождів. Сказання про попередні події (викрадення Єлени Парісом, виступ греків (ахейців) під верховним начальством Агамемнона), постаті головних вождів (Агамемнон, Менелай, Ахілл, Одісей, Нестор, Діомед, Аякс, Ідоменей та ін., троянський цар Пріам, його сини Гектор, Паріс і т. д.), так само, як і результат війни (загибель Трої), заздалегідь в Іліаді є відомими. Іліада охоплює лише незначний проміжок часу — епізод з історії облоги Трої.
Текст «Іліади» зберігся у редакції олександрійських філологів, які розділили поему на 24 пісні у 3 ст. до н. е.: кількість пісень в «Іліаді» була пов'язана з кількістю літер у давньогрецькому алфавіті (24). Епічні оповіді, оброблені в «Іліаді», мають тривалу історію. Розкопки Шлімана в Трої виявили культуру, яка відповідає описам «Іліади» і датовану кінцем 2 тисячоліття до н. е. Дешифровані хетські написи також свідчать про існування могутньої ахейської держави в 13 столітті до н. е. і навіть містять низку імен, досі відомих лише з давньогрецького епосу.
В «Іліаді» зображуються соціальні відносини «гомерівського періоду», проте в ній збереглися також і рудименти мікенської доби. Наприклад, більшість персонажів «Іліади» з'явилися ще до грецьких богів, видозмінених у процесі схрещення місцевих культів із релігією Зевса — бога нових завойовників. За Узенером, у самому циклі сказань про взяття Трої («Священного Іліону») і наступному поверненні грецьких воїнів, можна побачити відлуння прадавніх міфів. Мотиви, що мають основне значення в побудові сюжету «Іліади», теж запозичені з інших сказань: «гнів Ахілла» — з епосу про гнів Мелеагра, а мотив розколу між Зевсом і Герою — із циклу міфів про Геракла.
Поэма обладает кольцевой структурой, что позволяет соотнести ее с "Двенадцатью" Блока. Первые две главы образуют пролог, а две последние - эпилог. Они несколько отличаются от всей остальной части поэмы. "Реквием" полон лирических переживаний, а эти четыре стиха более тяготеют к обобщению, к эпосу.
Открывается поэма прозаическим «Предисловием», которое напоминает газетную заметку и вводит нас в атмосферу той эпохи. Поэтессу не узнают, а “опознают”, губы у женщины “голубые” от холода и переживаний, окружающие говорят шёпотом и “на ухо”. Женщина из тюремной очереди просит Ахматову описать это, надеется на торжество справедливости. И поэтесса выполняет свой долг, пишет о подругах по несчастью и о себе самой.
Поделитесь своими знаниями, ответьте на вопрос:
Сочинение на тему почему повесть называется капитанская дочка
Воспитывалась Марья Ивановна в среде простых, непритязательных , имевших невысокий уровень культуры, но мужественных, честных и преданных своему долгу, как они его понимали .Все это оказало решающее влияние на формирование характера девушки .Первое впечатление от Марьи Ивановны впечатление о посредственности. В ее внешности сразу подчеркивается и обыкновенность: «Тут вошла девушка лет осьмнадцати, круглолицая, румяная, со светло русыми волосами, гладко зачесанными за уши». Рассказчик замечает: «С первого взгляда она не очень мне понравилась». В манере Марьи Ивановны держаться проявляются скромность и застенчивость. Постепенно за этой простотой, обыденностью вступает что то в высшей степени привлекательное. «Марья Ивановна скоро перестала меня дичиться. Я в ней нашел благоразумную и чувствительную девушку»говорит рассказчик. Она привязывается к молодому офицеру, верно оценив его как честного и доброго человека, а перед этим она отвергла гвардейского офицера Швабрина, хотя тот был образованнее и, казалось бы, мог произвести впечатление на девушку. Полюбив Гринева, Марья Ивановна просто отвечает на его объяснение. «Она без всякого жеманства призналась мне в сердечной склонности». Вся история любви Марьи Ивановны к Гриневу доказательство глубины ее натуры к большому, настоящему чувству. После того как отец Гринева отказал сыну в разрешении на женитьбу, а Марья Ивановна решила, что ей «не судьба» быть за Гриневым, что следует покориться «воле божьей», она не перестает его любить. В тяжелых испытаниях и превратностях судьбы ее бескорыстная любовь крепнет. Пережитое ею развивает и закаляет ее стойкость.Привлекательность, простота и искренность девушки, доброе отношение к людям действуют на окружающих. Мы видим, что ее любят и крепостная девушка Палаша, и Савельич. Попадья готова сделать для нее все, подвергая себя немалому риску, скрыв от Пугачева, что Маша дочь капитана.Тихая, робкая капитанская дочка преодолела все превратности судьбы будущее Петра Андреевича Гринева, его честь, его семью . Марья Ивановна женский образ, с любовью созданный А. С. Пушкиным.