Как дубровский относился к троекурову и как троекурав относился к дубровскому

Сначала они были лучшими друзьями но потом они посорились и были врагами тоесть сначала хорошо а потом очень плохо.

Оба друг друга ненавидели,но Троекуров перед смертью Дубровского хотел извенится

Мини-сочинение часто некоторые люди слывут обходительными, воспитанными, они умеют говорить хорошие и добрые слова, они могут обещать вам или исправить свое поведение, но за этими словами может скрываться пустота. через некоторое время оказывается, что обещания не выполнены, не оказана, никаих исправлений и не видно, вас кормят отговорками и извинениями. вам кажется, что вы попали в круговорот, из которого никак не выбраться. поэтому мы проверяем все то, что скрывается за словами, на деле. если есть результат, мы можем даже забыть обидные или грубые слова, которые были нам сказаны предварительно. посмотрите на родителей. они могут наказывать. проводить воспитательные беседы, разгонять ваших гостей и т. п. , вы можете обижаться, но за всеми этими поступками лежит неравнодушие к вам и желание , которое в конце концов и оказывается любовью. тем, что доказывается неоднократно на делах и поступках. а если просто сочинение "надо судить не по словам, а по делам" (по сказке антуана де сент-экзюпери "маленький принц") сказка антуана де сент-экзюпери наполнена мудростью, словно кувшин — прохладной водой. это мудрость, утоляющая жажду. не нравоучения — а советы друга. больше всего мне нравится в сказке глава, повествующая о взаимоотношениях маленького принца с прекрасным цветком — розой. маленький принц как настоящий хозяин каждый день приводил в порядок свою планету. он умел видеть и ценить прекрасное, поэтому всегда с восторгом любовался закатом, знал наперечет все цветы своей маленькой, но уютной планеты. однажды маленький принц увидел неизвестный росток, из которого со временем выросла прекрасная роза — цветок, которого маленький принц еще никогда не видел и ничего о нем не знал. с какой трогательной нежностью и любовью ухаживал маленький принц за красавицей. он поливал ее, накрывал от ветра и сквозняков стеклянным колпаком, собирал гусениц. однако у розы оказался несносный характер. она не страдала избытком скромности, была горда и обидчива, постоянно капризничала и . изо всех сил старался маленький принц угодить прекрасному цветку, но сложно выполнить желания того, кто не знает, чего хочет. поэтому, несмотря на то, что маленький принц от всей души полюбил розу и привязался к ней, постоянно восхищаясь ее красотой и ароматом, "в душе его пробудились сомнения". капризы розы с каждым днем становились все невыносимее. тогда, чтобы не обижать красавицу и не копить на нее раздражения, маленький принц решил уйти — "странствовать с перелетными птицами". а роза в последний момент перед разлукой призналась, что любит его. "моя вина, что ты этого не знал", — сказала она. роза прекрасно понимала всю возмутительность своего поведения, но ничего не могла поделать: никто никогда не учил ее по-другому выражать свои чувства. а маленький принц сильно жалел о своем уходе: "надо было судить не по словам, а по делам". он имел в виду, что роза внесла прекрасное в его жизнь, напоила благоуханьем всю планету, а он не сумел просто радоваться цветку и быть . лишь в разлуке, после встречи с лисом, маленький принц вдруг осознал, что прекрасная роза была для него настоящим другом. как часто в жизни мы обижаемся на друзей за обидные или необдуманные слова, машем рукой на советы родителей, сердимся на укоры учителей. в эти моменты мы не -4 думаем о том, что эти люди желают нам добра, беспокоятся или даже защищаются от нашего поведения. мудрый лис говорил маленькому принцу: "самого главного глазами не увидишь". именно поэтому нужно слушать друзей не ушами, а сердцем, стараясь понять истинный смысл сказанного.

Білий Кінь 

Починаючи з давніх часів, люди прагнули відрізнятись один від одного. Представники різних країн носили національні костюми, завдяки яким українця можна було легко відрізнити від німця, француза, грека тощо. Зараз одяг — більш стандартний, хоча є безліч в створити собі неповторний стиль. І це особливо стосується підлітків, адже саме в цьому віці нам хочеться виразити себе, підкреслити свою унікальність гаючи за натовпом, можна побачити абсолютно різних людей: дівчат із рожевим волоссям у широченних штанях або фарбованих блондинок у міні й чоботях на «шпильках»; юнаків у чорному, з пірсингом на обличчі або милих «лялькових» хлопчиків із пишними кучерями в майже жіночому одязі... їх помічаєш у першу чергу, бо вони виділяються на загальному тлі. А з кого ж складається решта? З «сірої маси»? Адже є люди, які, навпаки, не хочуть, щоб їх помічали, звертали на них увагу, тому намагаються злитися з іншими, бути як усі.

Звичайно, все це стосується не тільки одягу. Головне в людині — її внутрішня сутність. Оригінальність світобачення, несхожість на інших у поведінц життя, — все це є ознаками нестандартних особистостей, яких, на жаль, дуже часто не розуміють оточуючі. А те, що не розуміють, як правило, засуджують. Як наслідок — самотність, конфлікти, комплекси. Тому нерідко такі «незвичайні» люди або замикаються в собі й живуть у власному внутрішньому світі, або стають звичайними, пересічними, розуміючи, що так — легше.

Приклад особистості, яка втратила свою індивідуальність під впливом повсякденного життя, показаний на алегоричному образі білого коня Шептала в однойменному оповіданні В. Дрозда. Вирвавшись із неволі, він відчув смак свободи, радість, піднесення... Але це тривало лиш мить. Потім кінь подумав і вирішив, що таки краще залишити все як є, прикинутися сіреньким і покірненьким. Навіщо виділятися? Адже з цього ніякої користі — навпаки, самі проблеми!

Таких «шептал» зараз дуже багато в нашому суспільстві. І це породжує лицемірство, пристосуванство, байдужість до чужого горя. Як приклад: майже у кожному класі є учень, якого зневажають і дражнять «ботаніком» просто за те, що він гарно навчається, є розумнішим за інших. І більшість ніколи не заступиться за нього у випадку якогось серйозного конфлікту, тому що ніхто не хоче виділитися з натовпу і нажити собі зайвих неприємностей. На жаль, подібних прикладів можна навести багато.

Кожен із нас — по-своєму неповторний. Адже, як відомо, на світі нема абсолютно однакових людей. І, звичайно, цікавіше жити серед неординарних, яскравих особистостей, які не бояться мати власну думку, стиль, відрізнятися від інших. Тому не слід губити кращі риси свого характеру, щоб ніхто не подумав нічого зайвого. Від цього в першу чергу буде гірше нам самим!