Найдите информацию о ледовом побоище . заранее

В декабре 1237 года папа римский Григорий IX провозгласил второй крестовый поход в Финляндию, а в июне 1238 года датский король Вальдемар II и магистр объединённого ордена Герман Балкдоговорились о разделе Эстонии и военных действиях против Руси в Прибалтике с участием шведов[3]. Русские земли в эти годы были ослаблены монгольским нашествием.

15 июля 1240 года шведы были разбиты на Неве, а в августе 1240 года Орден начал поход на Русь. Против русских выступили ливонские рыцари (сам ландмейстер Тевтонского ордена в Ливонии Андреас фон Вельвен участия в битве не принял), ополчение дерптского епископа Германа, дружина русского князя Ярослава Владимировича, войско эстов и войско короля, упоминаемое в Ливонской рифмованной хронике[1] и других западных источниках[4](датского — см. комм.; либо шведского[2]).

Немцы взяли Изборск, разбив подошедших ему на псковичей, 800 из которых погибло[5], и осадили Псков, ворота которого через неделю открыли их сторонники из псковских бояр. Эти события не помешали новгородцам выгнать зимой 1240/1241 годов Александра в Переяславль-Залесский, и только когда немцы захватили землю вожан и Копорье и приблизились к Новгороду на расстояние 30 вёрст, новгородцы обратились к Ярославу за князем. Он послал к ним Андрея, но они настояли на кандидатуре Александра. Прибыв в Новгород в 1241 году, Александр выступил на Копорье, взял его штурмом и перебил большую часть гарнизона. Часть рыцарей и наёмников из местного населения была взята в плен, но отпущена, а изменники из числа чуди казнены. В марте 1242 года Александр дождался владимирскую во главе с Андреем и взял Псков. Рыцари сконцентрировали свои силы в Дерптскомепископстве. Александр тогда повёл войска во владения Ордена, а после поражения передовых русских отрядов на покорме главные силы отступили на озёрный лёд для решающего сражения.

Свій роман «Хитромудрий ідальго Дон Кіхот з Ламанчі» Мігель де Сервантес задумував як пародію на популярні в ті часи лицарські романи. Головний герой твору зібрав цілу бібліотеку подібних романів, через читання яких він з рештою і збожеволів.

Свій задум письменник втілив настільки майстерно й успішно, що за короткий час роман про Дон Кіхота вийшов далеко за межі пародійних романів. Це й зрозуміло, адже в ньому автор не тільки висміяв сумнівне за своєю користю захоплення підвищеними лицарськими романами, а й докладно розкрив та розкритикував суспільні відносини часів середньовіччя, показав ханжество і лицемірство буржуазії.

Головний герой роману «Хитромудрий ідальго Дон Кіхот з Ламанчі» був настільки одержимий своїм бажанням встановити справедливість у всьому світі, що щиро повірив у свою велику місію у уявив себе справжнім лицарем. Адже героям його улюблених романів про лицарів було так легко встановлювати справедливість, подорожувати з мечем і забралом та боротися зі злом! Тим більше, що все це робилося безкорисно, в ім’я Прекрасної Дами.

Здавалося б, п’ятдесятирічний лицар Дон Кіхот, його смішні облаштунки, його старий і немічний кінь та занадто раціональний зброєносець Санчо Панса повинні викликати тільки сміх. Та вусе було б саме так, якби не було настільки сумним і безнадійним. Мабуть, недарма Сервантес назвав Дон Кіхота Лицарем Сумного Образу.

Дон Кіхота не могли зрозуміти сучасники, з нього сміялися, його закидали камінням і лупцювали. Навіть односельці, які знали Дон Кіхота як щиру та добру людину, були впевнені в тому, що він збожеволів. Хоча, коли він, наприклад, рятував від побиття хазяїном підпаска, божевільним він зовсім не виглядав. Та й відомий вислів Дон Кіхота «Нечемний рицарю, сором битися з тим, хто не може оборонятися» – ніяк не фраза божевільної людини, та й стосувався він не стільки законів лицарства, скільки законів людяності. А коли хазяїн підпаска розповів Дон Кіхотові, що від загальної суми, яку він заборгував юнакові, треба відняти гроші на кровопускання під час хвороби хлопчака та вартість трьох пар черевиків, Лицар Сумного Образу відповів йому на те: «Хай черевики та кровопускання лишаються хлопцеві за побої, що він безвинно терпів од вас». На мій погляд, це сказано занадто виважено і розумно для божевільної, та й навіть для дивакуватої людини.

Мабуть, просто не в той час народився Дон Кіхот, адже серед оточення мандрівного лицаря не було ані гуманістичних принципів, ані шляхетності, ані порядності. Лицаря Сумного Образу Дон Кіхота не розуміли його сучасники, на жаль, не розуміють його й сьогодні. І від цього стає ще сумніше. Невже лицарство ніколи не повернеться і так і залишиться лише у літературних творах? Сподіваюся, що так не станеться і найкращі лицарські традиції повернуться у наше суспільство.

Объяснение:

ответ:Произведение Тургенева "Перпелка" показывает жизнь мальчика в охотничьей семье.

Главный герой это парень возрастом 12 лет. Он первый раз, вместе с отцом, пошел с ружьем на охоту. Когда они сидели в засаде, собака вспугнула перепёлку. Она была ранена и собака её поймала и принесла охотникам уже мертвую. Отец рассказал, что у неё были птенцы и она притворилась раненой чтобы отвести охотников от гнезда. Мальчику стало жалко её деток и он решил её похоронить, а сверху поставил крестик. Потому что он не знал, что над животными крестики нельзя ставить. Они животные, а не люди, и крестики им не нужны. А ночью ему снились кошмары. На утро, он решил, что кровь и охота ему не нравится.

Мне кажется этот мальчик слабохарактерным. Этому мальчику больше нравится цветочки с сестрой рвать, а не охотится. А вот если бы ему было голодно, то он бы изменил свое отношение к охоте.

В рассказе Тургенева мне понравилась собака по кличе Трезор. Это старенькая, но хорошая, добрая собака которая умеет становится в стойку и знает разные команды. Мне показалось, что ей нравится охотится.

Автор описывает природу, предметы бытовой жизни сельских охотников, повадки животных. Из описания я узнал (а) новые слова: "ягдаш"-это такая охотничья сумка куда складывают дичь, и "драхва"-это такая птица похожая на индюка.

Объяснение: