Вконьке-горбунке ершова найти 5 эпитетов, 5 метафор, 5 обращений и 5 сравнений

Вы что контрольную пишете

Умереть так, как умер базаров, – все равно, что сделать великий подвиг», – заметил д.и. писарев. с этим наблюдением нельзя не согласиться. смерть евгения базарова, в своей постели, в окружении родных, не менее величественна и символична, чем гибель рудина на баррикаде. с полным человеческим самообладанием, по-врачебному кратко, герой констатирует: «…дело мое дрянное. я заражен, и через несколько дней ты меня хоронить будешь…» пришлось убедиться в своей человеческой уязвимости: «да, поди попробуй отрицать смерть. она тебя отрицает, и баста! » «все равно: вилять хвостом не стану», – заявляет базаров. хотя «никому до этого дела нет», герой не может себе позволить опуститься – пока «он еще не потерял памяти < …> ; он еще боролся». близость смерти для него не означает отказ от заветных идей. таких, как атеистическое неприятие божьего существования. когда религиозный василий иванович, «опустившись на колени», умоляет сына совершить исповедь и очиститься от грехов, тот внешне беззаботно отвечает: «спешить еще не к чему…» он опасается обидеть отца прямым отказом и лишь просит отсрочить обряд: «ведь и беспамятных причащают… я подожду». «когда его соборовали, – рассказывает тургенев, – когда святое миро коснулось его груди, один глаз его раскрылся и, казалось, при виде священника < …> , кадила, свеч < …> что-то похожее на содрогание ужаса мгновенно отразилось на помертвелом лице». кажется парадоксом, но смерть во многом освобождает базарова, побуждает не скрывать более своих настоящих чувств. просто и спокойно может он теперь выразить свою любовь к родителям: «кто там плачет? …мать? кого-то она будет кормить теперь своим удивительным » ласково подтрунивая, он просит пораженного горем василия ивановича быть и в этих обстоятельствах философом. теперь можно не скрывать своей любви к анне сергеевне, попросить ее приехать принять его последний вздох. оказывается, можно впустить в свою жизнь простые человеческие чувства, но при этом не «рассыропиться», а стать духовно сильнее. умирающий базаров произносит романтические слова, которыми выражает истинные чувства: «дуньте на умирающую лампаду, и пусть она » для героя это выражение только любовных переживаний.

Головна проблема, на якій побудовано сюжет "Мішанина-шляхтича", відображає певний історичний етап розвитку буржуазії у Франції. Новоспечені буржуа, які накопичили чимало грошей, зароблених різними шляхами, почувалися рівними дворянам. Саме тому вони намагалися наслідувати дворянським манерам, зовнішньому стилю поведінки, одягу життя.Саме про одного з таких буржуа — пана Журдена — розповів Мольєр у своїй комедії. Для міщанина Журдена вже саме дворянське ім'я є гарантією найвищих моральних цінностей, тому він беззастережно в усьому покладається на хитрого дворянина графа Доранта. Через їхні стосунки практично показані реальні суспільні відносини. Тому, сміючись над бідолашним Журденом, який будь-що хоче стати схожим на дворян та ще й дочку видати заміж неодмінно за шляхтича, ми разом з ним співчуваємо саме йому. Граф Дорант і маркіза Доримена представляють дворянство. До того ж на їх прикладі Мольєр показав, що й дворяни можуть бути неправдивими, вередливими, непорядними. Таким і є граф Дорант, який розтринькав свої статки й шукає багату наречену. Та й Доримена покохала його, переконавшись, що він багатий, бо дарує коштовні подарунки. Обоє вони також пошилися в дурні. Про справжні почуття тут і не йшлося. А от на кохання здатні інші герої — Люсіль і Клеонт, Ніколь і Ков'єль. Вони чисті серцем, тому й перемога на їхньому боці. Отже, проблема справжнього й несправжнього, проблема правди й неправди вирішується через смішні ситуації, у які потрапляють герої завдяки неправильному уявленню героїв одне про одного. Змальовуючи смішні події, що сталися з бідолашним Журденом, Мольєр піднімається до широкого узагальнення суспільних явищ, не забуваючи при тому про моральні уроки, без яких неможлива комедія класицизму.