Напишите текс розмышление"чи потрiбно бути добрим? "

Звісно так, якщо ти не будеш добрим до інших то до тебе тоже не будуть добрі.

«Герой нашого часу» - психологічний роман, тобто нове слово в російській літературі дев'ятнадцятого століття. Це дійсно особливий твір для свого часу – він має воістину цікаву структуру: кавказька новела, подорожні нотатки, щоденник. Але все-таки головна мета твору – розкриття образу незвичайної, на перший погляд, дивної людини – Григорія Печоріна. Це і справді незвичайний, особливий чоловік. І читач це простежує протягом усього роману.Хто ж такий Печорін, в чому його головна трагедія, в чому полягають проблеми особистого щастя цього героя? Ми бачимо героя з боку самих різних людей, і можемо таким чином скласти його психологічний портрет. У перших розділах роману можна побачити Григорія Печоріна очима Максима Максимовича – відставного офіцера, друга героя. «Дивний був чоловік» - говорить він. Та літній офіцер живе в іншому часі, в іншому світі і не може дати повної і об'єктивної характеристики. Але вже на початку роману зі слів Максима Максимовича ми розуміємо, що це особлива людина. Наступний етап розкриття образу – опис Печоріна мандрівним офіцером. Він ближче до нього і за віком, і за поглядами, і по колу спілкування, отже, він може краще може розкрити його внутрішній світ.Офіцер помічає деякі особливості зовнішності Печоріна, які напряму пов'язані з його характером. Велика увага приділяється опису ходи, очей, рук, фігури. Але погляд грає ключову роль. «Його очі не сміялися, коли він сміявся – це ознака або злої вдачі, або всепоглинаючої печалі». І саме тут ми наближаємося до відповіді на питання: у чому полягають проблеми особистого щастя Печоріна?Найбільш повна відповідь представлена в частині роману, що ілюструє психологію світського суспільства – «Княжна Мері». Написана вона у формі щоденника. І саме тому можна говорити про справжню щирість і непідробність розповіді, адже в щоденнику людина виражає почуття лише для себе, а собі, як відомо, брехати безглуздо. І тут Печорін сам розповідає читачеві про свою трагедію. У тексті присутня велика кількість монологів, в яких сам герой аналізує свої вчинки, філософствує про своє призначення і внутрішній світ.Головна проблема виявляється в тому, що Печорін постійно звертається всередину себе, оцінює свій дії, слова, що сприяє відкриттю самому собі власних вад і недосконалостей. Печорін каже: «У мене вроджена пристрасть суперечити...». Він бореться з навколишнім світом. Може здатися, що це зла і байдужа людина, але це аж ніяк не так. Його внутрішній світ глибокий і ранимий. Його мучить гіркота нерозуміння суспільством. «Усі читали на моєму обличчі ознаки поганих властивостей...» Можливо, саме в цьому його головна трагедія.Печорін глибоко відчував добро і зло, міг любити, але оточуючі його не розуміли, і кращі його якості були задушені. Всі почуття були заховані в самих далеких куточках душі героя. Він став «моральною калікою». І він сам пише, що половина душі його померла, а друга трохи жива. Але жива ж! У Печоріна ще живуть справжні почуття . Але вони задушені. Крім того, героя мучить нудьга і самотність. Однак почуття пробиваються в цій людині, коли він біжить за Вірою, він падає і плаче – значить він ще дійсно людина! Але страждання – нестерпне випробування для нього. І можна помітити, що трагедія Печоріна перегукується з трагедією пушкінського Онєгіна – Печорін не може знайти собі визнання в житті, наука йому нецікава, служба нудна...Таким чином , основних проблем надбання особистого щастя для Печоріна декілька: нерозуміння суспільства, відсутність самореалізації тощо. І суспільство не зрозуміло Григорія Печоріна. Він думав, що призначений для більш високих цілей, але нерозуміння обернулося для нього трагедією – розбите життя розділило його душу на дві половини – темну і світлу.

L. van Beethoven. 2 Son. (ор. 2, N 2).

Largo Appassionatu

Это указание на одно из ранних произведений знаменитого немецкого композитора Людвига ван Бетховена, произведения которого Куприн, не будучи, по его собственному признанию, знатоком музыки, знал и любил. По мнению одного из исследователей, влияние музыки Бетховена «сказывается не только на настроении рассказа, но и усиливает и углубляет психологизм при описании любовного чувства». Можно сказать, что эпиграф указывает на необходимость соотнести композицию сонаты и рассказа, а это, в свою очередь выявить и прояснить замысел автора.

(Если кратко, то в эпиграфе названо произведение Бетховена, которое Куприн считал гимном любви. В последней главе писатель слагает гимн любви, перекликающийся с музыкой Бетховена)

Объяснение: