Склади твір яким був шлях хлопчика-зірки до людяності і добра

Ця казка була вміщена автором у збірку «Гранатовий будиночок» (англ. «А House of Pomegranates») (1891). Чому саме гранатовий? У такій країні, як Ірландія, напрочуд потужними с традиції християнства, а гранат (дерево та його плоди) — це один із традиційних символів християнської віри: страждання, відродження й воскресіння. У кожній з чотирьох казок цієї збірки («Молодий король», «День народження інфанти», «Рибалка та його душа», «Хлопчик-Зірка») розповідається про різні події, пов’язані зі стражданнями людей та їхнім духовним відродженням. Слово гранат (або гранатовий) з’являється в найбільш напружені для персонажів моменти випробувань, але водночас немовби вказує їм шлях до відродження. А чому слово будинок з’явилось у назві збірки? Так в Англії XIX ст. називали салон1, місце, де зустрічалися високоосвічені люди й говорили про мистецтво, філософію, науку. Деякі салони мали назви. Наприклад, О. Уайльд у той час відвідував салон під назвою «Душа». Кожна з чотирьох казок збірки присвячена одній леді із салону, а в цілому «Гранатовий будиночок» присвячений дружині письменника — Констанції Уайльд.

Давним-давно два бідні Дроворуби прокладали собі шлях додому через великий сосновий ліс. Стояла зимова морозна ніч. Земля та дерева були заметені снігом, маленькі гілочки потріскували від морозу, коли Дроворуби проходили повз них. І ось вони дійшли до гірської річки, яка нерухомо зависла в повітрі водоспадом, бо її поцілував Льодяний Король.

Було так холодно, що навіть звірі й птахи не знали, як цьому зарадити.

—    Еге-ге! — прогарчав Вовк, шкутильгаючи через зарослі, підібгавши хвоста. — Це просто жахлива погода. Чому уряд за цим не слідкує?

—    Піть! Піть! Піть! — щебетали зелені Коноплянки. — Стара Земля померла, і її загорнули в білий саван.

Чем смогла это история створення текста

Не уверена точно но: собрался однажды петя  с дедом на .  дедушка сидит, удочки подготавливает, узлы вяжет, крючки прикрепляет, а петя за компьютером играет. дедушка говорит: - «петя, иди я тебя научу правильно крючки крепить, чтобы не оборвались». петя ему отвечает: - «нет, дед, я занят. я и так все умею». дедушка опять его зовет: - «петя, иди я покажу, как правильно удочку закидывать». петя снова: - нет, дед, я занят. я и так все умею».

 

вот пришли они на озеро рыбачить, закидывает петя удочку,  цепляет себя за штаны и падает прямо в воду. дедушка смеется и говорит: - « без труда, нет и плода».

 

он был не наказан это случилось по воле судьбы. но если рассматривать случай почему он наказан, то потому что он надсмехнулся над старцем.

если спектакль относится к древнему времени то поставте древнею музыку.

В рассказе мамина -Сибиряка "Приемыш" старый Тарас предполагает две возможности дальнейшей судьбы лебедя - скорее всего, считает он, лебедь не выживет, но может быть все окончится благополучно.

Я конечно же склоняюсь ко второму варианту.

Тогда продолжение рассказа может выглядеть так:

Лебединая стая клином летела на юг, нигде не останавливаясь, чтобы отдохнуть. Непривычный к таким перелетам Приемыш постепенно стал уставать и все больше отставал от основного клина.

Из последних сил он упрямо махал крыльями мечтая дождаться заката, ведь тогда лебеди обязательно сядут на какое-нибудь озеро отдохнуть и подкрепиться.

Вдруг какая-то молодая лебедь, также приотстала от стаи и полетела рядом с Приемышем, крыло к крылу. Она посматривала на него, словно уговаривая его держаться. И Приемыш держался. Под взглядом красавицы-лебедя он забыл про свою усталость и с новыми силами замахал крыльями.

Так они и прилетели к месту ночевки - вся стая чуть впереди и приемыш с новой подругой, чуть сзади.

На стоянке они познакомились.

Лебедь звали Машей и она также родилась этой весной, причем всего в двух километрах от родного озера Приемыша. Молодые птицы сразу понравились друг другу и договорились, чтобы не произошло вместе лететь дальше. И все у них получилось.

А через год Приемыш и его Маша прилетели к старому Тарасу и Соколко и те были очень рады видеть старого друга и его подругу и знать, что у их Приемыша все в жизни получилось.