Однажды, когда гоголь учился в лицее, его решили высечь, и он, избегая наказания, притворился помешанным, стал пронзительно кричать. в каком учреждении писатель частот скрывался от начальства и уроков?

после того, как он притворился помешанным, гоголя в больницу. здесь он впоследствии часто скрывался от начальства и уроков.

ответ: в больнице.

Людиною, багато в чому обумовлені тим місцем, де вони відбуваються. сприйняття реальності людиною сильно відрізняється в залежності від місця, де людина знаходиться. у сучасному світі велика частина людей проживає далеко від красивої і надихаючої природи – в задушливому місті. але не можна забувати, що природним місцем існування людини є зовсім не місто, а природа. для свого щасливого існування людина повинна жити на природі, а не поза нею. прекрасний приклад всього вищесказаного був автором прекрасного твору про пригоди маленького хлопчика льоньки під назвою «звук павутинки» авторства віктора близнеця. хлопчик жив з батьками в невеликому селі, де, на превеликий його жаль, не було ні єдиного його однолітка. саме з цієї причини льонька був повинен займатися всіма справами самостійно – дитина сама шукала собі заняття і розваги. звичайно, для людини важлива компанія, але якщо проводити час на природі, можна знайти собі справу навіть за умови перебування на самоті. так що хлопчикові вдалося впоратися з цією проблемою – він гуляв по двору, запускав кораблики і використовував всі ті переваги і привілеї, які дає йому рідна земля і природа в цілому. наша українська земля в широкому розумінні цього слова дуже красива. кожен, хто коли-небудь спостерігав за природними явищами, а таких людей завжди була абсолютна більшість, розуміє, наскільки добре вони позначаються на людині, наскільки сильно вони їй справитися з проблемами і забути про всі можливі неприємності і негаразди. хочеться вірити в те, що природа рідної землі буде збережена і стане по-справжньому безсмертною. з журбою можна спостерігати за тим, як люди іноді ставляться до природи, але в той же час варто помітити, що останнім часом цим проблемам стали приділяти все більше уваги. коли настрій поганий і у людини складається думка, що всі навколо налаштовані проти неї, що у світі просто перестало існувати добро, їй необхідно в першу чергу опинитися на природі. там з нею станеться таке ж перетворення, як це було з маленьким льонькою з оповідання віктора близнеця. на природі людина зможе перевести свою увагу на новий, який живе за своїми правилами і законами, світ, який неймовірно гарний і добрий у своїй гармонії. думається, що до подібних висновків можна прийти навіть без використання літератури, але якщо такі приклади дійсно потрібні, в їх якості можна використовувати розповідь віктора близнеця   «звук павутинки», відповідно до змісту якої стає чітко зрозуміло, що земля наша безсмертна, добра, вічна і красива.

В  некоем селе ламанчском жил-был один идальго, чьё имущество заключалось в  фамильном копье, древнем щите, тощей кляче да  борзой собаке. фамилия его была не  то  кехана, не  то  кесада, точно неизвестно, да  и  неважно. лет ему было около пятидесяти, телом он  был сухопар, лицом худощав и  дни напролёт читал рыцарские романы, отчего ум  его пришёл в  полное расстройство, и  ему вздумалось сделаться странствующим рыцарем. он  начистил принадлежавшие его предкам доспехи, приделал к  шишаку картонное забрало, дал своей старой кляче звучное имя росинант, а  себя переименовал в  дон кихота ламанчского. поскольку странствующий рыцарь обязательно должен быть влюблён, идальго, поразмыслив, избрал себе сердца: альдонсу лоренсо и  нарёк её  дульсинеей тобосской, ибо родом она была из  тобосо. облачившись в  свои доспехи, дон кихот отправился в  путь, воображая себя героем рыцарского романа. проехав целый день, он  устал и  направился к  постоялому двору, приняв его за  замок. неказистая наружность идальго и  его возвышенные речи всех рассмешили, но  добродушный хозяин накормил и  напоил его, хотя это было нелегко: дон кихот ни  за  что не  хотел снимать шлем, мешавший ему есть и  пить. дон кихот попросил хозяина замка, т.е. постоялого двора, посвятить его в  рыцари, а  перед тем решил провести ночь в  бдении над оружием, положив его на  водопойное корыто. хозяин спросил, есть  ли у  дон кихота деньги, но  дон кихот ни  в  одном романе не  читал про деньги и  не  взял их  с  собой. хозяин разъяснил ему, что хотя такие простые и  необходимые вещи, как деньги или чистые сорочки, не  упоминаются в  романах, это вовсе не  значит, что у  рыцарей не  было ни  того, ни  другого. ночью один погонщик хотел напоить мулов и  снял с  водопойного корыта доспехи дон кихота, за  что получил удар копьём, так что хозяин, считавший дон кихота сумасшедшим, решил поскорее посвятить его в  рыцари, чтобы избавиться от  столь неудобного постояльца. он  уверил его, что обряд посвящения состоит в  подзатыльнике и  ударе шпагой по  спине и  после отъезда дон кихота произнёс на  радостях не  менее высокопарную, хотя и  не  столь пространную речь, чем новоиспечённый рыцарь