Расскажите о детстве артура грея.что общего между его жизнью бедной дочери матроса лонгрена? ! кратко!

Их вера в мечту, склонность к добру страдающим ,они воспитаны людьми, которые любили их,доброе сердце

“Мцыри” – это лиро-эпическая поэма. Основной смысл поэмы – мысль о неистребимости человеческого стремления к свободе, к счастью, к жизни.
Герой поэмы «Мцыри» мечтает вырваться из монастыря, воспринимая его как тюрьму. Жить в понимании Мцыри значит «ненавидеть и любить» , узнать и преодолеть подлинную опасность, бороться за свободу.
Он чувствует кровную связь с небесными силами. Спокойная и размеренная жизнь монастыря не истребила в герое мечту вырваться на свободу. Мцыри как дитя природы.
…Кругом меня цвел божий сад;
И снова я к земле припал
И снова вслушиваться стал
К волшебным, странным голосам;
Они шептались по кустам,
Как будто речь свою вели
О тайнах неба и земли.. .
Трехдневные скитания Мцыри уверили его в том, что мир прекрасен, дали ему полноту ощущения и понимания жизни.
Ты хочешь знать, что делал я
На воле? Жил — и жизнь моя
Без этих трех блаженных дней
Была б печальней и мрачней
Бессильной старости твоей…
Свою судьбу он сравнивает с жизнью темничного цветка.
...Таков цветок
Темничный: вырос одинок
И бледен он меж плит сырых,
И долго листьев молодых
Не распускал, всё ждал лучей
Живительных. И много дней
и добрая рука
Печально тронулась цветка,
И был он в сад перенесён,
В соседство роз. Со всех сторон
Дышала сладость бытия…
Но что ж? Едва взошла заря,
Палящий луч её обжег
В тюрьме воспитанный цветок…

Для становлення людської особистості велику роль відіграє знання свого минулого та ставлення до нього. Пишатися своїм минулим, перейматися його проблемами, продовжувати справу своїх пращурів чи, навпаки, соромитися, мовчати про нього як про невиліковну спадкову хворобу - ось питання, на які має відповідати історичний твір. Бо через кілька століть новонароджений Положишило може й не дізнатися про долю свого пращура чи, дізнавшись, засоромитися або не зрозуміти тих болей і радощів, якими жило минуле, а народ без минулого, ніби дерево без коріння, - легка здобич для невсипущого Зла.

Історичний твір завжди був одним з найголовніших чинників пробудження національної свідомості народів.

Історію треба знати, вивчати, аби творити сучасне й майбутнє, не повторюючи помилок попередників. У цьому й полягає мудрість історії. А історія українського народу була від самого початку надто кривавою.

А чи не тому, що дух наш виснажився за довгі тисячоліття змагання за право існувати, жити; чи не тому наші сучасники втратили нині дух вольниці і непокори - дух життя, а не існування? Колись цей дух українцям піднімали кобзарі, а зараз цю функцію перейняли історичні твори, про колишніх героїв, непереможних уже в тому, що здатні на бунт, заряджаючи своєю енергією маси. І доки існує хоча б один такий бунтівник - народ буде жити, нація буде існувати.  

Потреба заглянути в глибину століть диктується необхідністю збагнути сенс забутих уроків історії, знайти в них живі і на дихаючі цінності, створені нашими предками. їх надбання — не просто нагромадження давно минулого, а передусім та життєтворна святиня, до якої знову і знову припадаємо, вирушаючи в незвідану путь соціальних перетворень. Історичний досвід минулого — це досягнення і прорахунки наших предків, його належить покласти в підмурок розвитку народу. Забувати або нехтувати ним означає зводити будівлю нашого майбутнього на піску. Іншими словами, визнавати себе випадковими подорожніми на стежках світової історії, які не знають, навіщо прийшли у світ, для чого живуть і чого повинні досягти.

Подробнее - на -

Объяснение: