Іть написати характеристику за планом джулії та івана альпійська

Вот)
В центрі розповіді – звичайний рядовий боєць Іван Терешка. Він родом з Білорусії, це фізично міцний 25-річний хлопець; знайома з дитинства селянська праця загартувала його, зробила сильним і витривалим. В полку  він нічим не виділявся серед інших піхотинців, за колишні бої отримав три подяки від командування та дві медалі «За відвагу» і думав, що на більше не здатний. Волею випадку Іван опинився в полоні у німців. Епізод полонення постійно переслідує його в нічних кошмарах  (адже тоді, за законом військового часу, здатися в полон автоматично означало стати на бік ворога, тобто зрадити Батьківщині. Не можна  допустити, щоб тебе взяли живим в полон. Недарма письменник загострює увагу на цій проблемі. “Нельзя срывать злость на пленных, — з гіркотою думає Іван, — плен – не проступок их, а несчастье, они не сдались в плен – их взяли, а некоторых даже сдали, предали – было и такое”. Івана Терешко, який і в таборі не дозволив себе затоптати, роздавити в нім людину, а після того, як ковтнув повітря свободи і любові, що став ще сильніше, твердіше духом, — він готовий до смертельної сутички з фашистами. Доля підготувала цій людині щось страшніше за смерть: «вибір» Івана, можливо, найнестерпніший для людини, найстрашніший з усіх, які є в повістях Бикова.  

a

Это полотно – один из тех редких моментов, когда миг ценится больше, чем вечность, когда эмоции говорят лучше всяких слов. Мальчик смотрит на дворнягу в пол-оборота, будто взглядом уговаривая подождать лакомства. Собака знает, что друг никогда не подведет и ожидает подарка. Это невербальное общение, бескорыстная дружба подкупает.
Ребенок протягивает руку к животному, словно желая ее погладить, а собака этому только рада – она, очевидно, долгое время ждала хозяина. Ее тело вытягивается навстречу и, кажется, что она вот-вот уткнется носом в руку своего человеческого друга. Художник, который, вероятно, стал случайным свидетелем такой бытовой сценки, настолько вдохновлен этой открытой дружбой, что он не обращает внимание на детали, а, наоборот, уделяет внимание фигуре мальчика и его четвероногого друга. Да и не важны детали, когда смотрите в открытое, приветливое и чистое лицо ребенка. Такая лаконичность композиции – самая характерная черта Мурильо.

Главный герой получает травму ноги 
1) Главного героя предал и бросил товарищ. 
2)Он направляется лавный герой, после того как его предал и бросил товарищ, направляется через всю Аляску к Гудзонову заливу, где растут высокие мощные деревья и где сколько хочешь еды. 
3)Главный герой получает травму ноги, изнашивает свою одежду, теряет ружьё и шапку, в которой за подкладкой были спрятаны спички. 
4) Собираясь с мыслями и с силами, главный герой не покоряется безмолвной природе и добирается до людей. 

вот она-любовь к жизни