В день храмового праздника в дом Троекурова съезжаются гости. За обедом речь заходит о Дубровском. Один из гостей, помещик по имени Антон Пафнутьич Спицын, признается, что он в своё время дал в суде ложные показания против Дубровского в пользу Кирилы Петровича. Одна дама сообщает, что неделю назад Дубровский обедал у неё, и рассказывает историю о том, что ее приказчик, посланный на почту с письмом и 2000 рублей для ее сына, гвардейского офицера, вернулся и сообщил, что его ограбил Дубровский, но был уличён во лжи человеком, приехавшим к ней в гости и назвавшимся бывшим сослуживцем ее покойного мужа. Вызванный приказчик рассказывает, что Дубровский действительно остановил его по дороге на почту, но, прочитав письмо матери к сыну, не стал грабить. Деньги отыскались в сундуке у приказчика. Дама считает, что человек, выдавший себя за друга ее мужа, был сам Дубровский. Но по ее описаниям у неё был человек лет 35, а Троекурову доподлинно известно, что Дубровскому 23 года. Этот факт подтверждает и новый исправник, обедающий у Троекурова. Праздник в доме Троекурова завершается балом, на котором танцует и учитель. После ужина Антон Пафнутьич, имеющий при себе большую сумму денег, изъявляет желание ночевать в одной комнате с Дефоржем, так как он уже знает о храбрости француза и надеется на его защиту в случае нападения разбойников. Учитель отвечает согласием на Антона Пафнутьича. Ночью помещик чувствует, как кто-то пытается забрать у него деньги, спрятанные в мешке на груди. Открыв глаза, он видит, что над ним стоит Дефорж с пистолетом. Учитель сообщает Антону Пафнутьичу, что он Дубровский
Поделитесь своими знаниями, ответьте на вопрос:
Цитатна характеристика діда дем'яна з твору гуси лебеді летять
Дід Дем’ян — найстарший із родини Стельмахів. Добрий, розумний, працьовитий, веселий, відчайдушний, талановитий хазяїн, стельмах. Його поважали усі люди. Любив та цінував свою дружину. Чесно працював на своїй землі.
Цитатна характеристика.
• «Серед майстрового люду найбільшої слави зажив мій дід Дем’ян, якого знав увесь повіт. Чого тільки не вмів мій дідусь! Треба десь зробити січкарню, драча, крупорушку чи керата,— співаючи зробить, дайте тільки заліза, дерева і ввечері добру чарку монопольки. А хочете вітряка, то й вітряка вибудує під самі хмари; у кузні вкує сокиру, у стельмашні злагодить воза й сани, ще й дерев’яні квіти розкидає по них. Залізо й дерево аж співали у діда, поки сила не повиходила з його рук. Міг чоловік нехитрим інструментом вирізати і просту людину, і святого».
• «…Через те що мого діда знали по всіх довколишніх селах, йому не так просто було дійти до кінської торговиці — його одразу потягли в ті незаконні «дімки», де люди по-різному залишали свої гроші: одні набиралися за них веселощів, а інші — смутку. Дід саме був із тих, що купляють веселощі на душу, а рум’янці на вид».
• «Найдорожчим для бідного чоловіка є земля, вірна жінка і пісня».
• «З незвичайної делікатності дідуся дивувались і потроху посміювалися наші вуличани. Де ж це видно так жалувати в селянстві жінку, як жалував він? Коли дідусь пізно повертався з роботи чи заробітків, то шкодував будити свою дружину, а сідав на призьбі коло її вікна і отут, припадаючи росою, засинав до ранку. За це не раз його сварила бабуся. Дід обіцяв, що більше цього не буде, і знову робив по-своєму».
• «…Біля вікна дружини і прихопив мого діда останній осінній сон і простуда. Прокинувся він на світанку з хворобою в грудях. Її вже не змогли вигнати ні піч, ні парене зерно, ні добра чарка. Через три дні спочивав у домовині. На подушці біля його голови востаннє лежали любисток, материнка і шавлі…»