Как жилось ваньки в ученье у сапожника? что ты считает самым невыносимым в жизни

Повість, новела, казка ... Як тільки не називали сучасники Оскара Уайльда його оповідання «Кентервільський привид»! Це прекрасний зразок класичної прози, який входить до золотої колекції світової літератури. І не дарма: твір настільки витончений, що нагадує порцелянову статуетку. Він пронизаний добротою і співчуттям, яких так не вистачає в сучасному світі, а ліричний фінал викликає в душі щемливе відчуття та пробуджує в ній щось хороше... Додайте до цього прекрасні ілюстрації, і ви відчуєте життєво важливу необхідність знову торкнутися прекрасного. І ця книжка вам у цьому до !

Объяснение:

все правильно

Естетичні погляди Мольєра

У передмові до комедії «Тартюф» Мольєр писав: «Театр має великої виправній силою». «Ми наносимо пороків важкий удар, виставляючи їх у загальнепосмеяние». «Комедія нічим іншим, як дотепна поема,обличающая людські недоліки цікавими настановами».

Отже, два завдання стоять перед комедією: повчати і розважати. Якщо відібрати у комедію повчального елемента, вона перетвориться на порожній зубоскальство; якщо відібрати в неї розважальні функції, вона не буде комедією і повчальні мети теж можна буде досягнути. Одне слово, «обов'язок комедії полягає й те, щоб виправляти людей, забавляючи їх».

Драматург чудово розумів громадське значення свого сатиричного мистецтва: «Краще, що здатна робити, – це викривати в кумедних зображеннях пороки мого століття». Тяжіння Мольєра до сценічної правді у її реалістичному тлумаченні дуже мабуть, і лише час, смаки й поняття століття не дозволили йому розгорнути свій хист з шекспірівської широтою. «Театр – це дзеркало суспільства, – говорить він про. – Зображуючи людей, ви пишете з натури. Портрети їх мають бути схожі, і це щось досягли, тоді як них дізнаються людей вашого століття».

Уявлення Мольєра про завданнях комедії не виходять із кола класицистичною естетики. Завдання комедії, як її собі представляв, «дати на сцені приємне зображення загальних недоліків» (II, 154). Він виявляє тут притаманне класицистів потяг до раціоналістичному абстрагуванню типів.

Мольєр анітрохи не заперечуєклассицистических правил, вбачаючи у них прояв «здоровим глуздом», «невимушен розсудливих людей у тому, як і зіпсувати собі задоволення від надання цього роду п'єс» (II, 157). Не древні греки підказали сучасним народам єдності часу, місця дії, а здорова людська логіка, розмірковує Мольєр.