Базаров герой своего времени в романе «отцы и дети»

Объяснение:

Евгений Базаров - главный герой романа И. С. Тургенева " Отцы  и дети. "Базаров — «новый человек»,   отрицатель всего - "нигилист ", Его цель - разрушить старое, а потом создавать новое, нужное людям. Базаров живет на собственные средства, дает сам себе образование, вызывает интерес к себе людей "простого" звания, но обращается порой с ними небрежно, хотя с Фенечкой,  матерью ребенка Николая Петровича Кирсанова, легко находит общий язык , да и  мальчишки бегают за ним " как собачонки." Демократизм его и в портрете, и в манерах,  и в образе жизни, и во взглядах.Лицо, «длинное и худое, с широким лбом, кверху плоским, книзу заострённым носом, большими зеленоватыми глазами и висячими бакенбардами песочного цвета... оживлялось спокойной улыбкой и выражало самоуверенность и ум».  Голос его  ленив, но мужественен, а ходит он твердо и смело,Одевается он просто и, в отличие  Одежду называет " одежонкой", по его мнению, она должна быть практичной. Руки трудовые , рабочие.  В речи демонстрирует знание фольклора, так и сыпет пословицами и поговорками : «Взялся за гуж — не говори, что не дюж»; «Шила в мешке не утаишь»;  «бабушка ещё надвое сказала»; «днём с огнём не сыскать» ... При этом он дает точные характеристики своим собеседникам :Павел Петрович Кирсанов — «архаическое явление», «уездный аристократ»,«идиот»; Николай Петрович—«божья коровка», «добрый  малый», но «человек отставной, его песенка спета»; Аркадий -" нежная душа, размазня..."Базаров - деловой человек,  он  четко, афористично формулирует взгляды : «порядочный химик в двадцать раз полезнее всякого поэта»; «природа не храм, а мастерская, и человек в ней работник»... Базаров постоянно трудится, совершенствует себя в профессии : то ищет лягушек для опытов, то разглядывает что-то под микроскопом, то собирает растения для гербария. Работает он и  в гостях у Аркадия, и дома, у родителей. Его увлекают естественные науки. При этом Базаров, как и многие разночинцы, занимается общественной деятельностью, которую считает полезной. А полезным является отрицание существующей действительности и взглядов  "отцов" на искусство, литературу, крепостное право, аристократию. Он прямолинеен, честен. Критик Д.И. Писарев считает Базарова  революционером.

Евгений Базаров  любит спорить с "аристократами" по рождению и приводит весомые аргументы, отражающие свое отношение к ним. Споры с Павлом Кирсановым тому доказательство. Ему не нравится его безделье, отношение к простому человеку.  Павел Петрович же понимает, что Базаров - циник и его не уважает.Базаров - атеист, материалист. Он даже перед смертью не желает исповеди и прощения .Он - волевой, умный, искренний человек. С любовью к Одинцовой он "справляется", в истории с дуэлью ведет себя порядочно. Он не жалуется на страшную боль перед смертью и мужественно принимает ее. Странным ему кажется увлечение искусством , биографию Пушкина он  совсем не знает.  Он считает эмоции , чувства равными всем  явлениям природы, а также полагает, что дружба, привязанность - это ощущения. Сие - грубый материализм. Тургенев субъективно относился  к познаниям разночинской молодежи.В жизни ни Добролюбов, ни Чернышевский ( революционеры - демократы) такими не были.

Описания жизни героя Тургенев не дает. Сатирически изображает его сторонников : Ситникова и Кукшину. Да и приятелю, увлекшемуся его идеями Аркадию, как покажет время, с ним не по пути.  Он - одинок.  Время таких героев еще не пришло. Не может быть мира между  " отцами" и "детьми",  и конфликт между ними - не возрастной, а идейный.

    Сегодняшним днем мы не представляем жизнь без журналиста.Это прежде всего начитанный,коммуникабельный человек,знавший цену своей профессии.Этой профессией нужно гордиться.Ради вестей для всей страны,журналист рискует своей жизнью.Чтобы стать журналистом ,нужно работать над собой,над своей речью и культурными манерами.А главное,человек,который хочет стать журналистом,должен уметь вести разговор с людьми,что,собственно говоря и должно привлечь будущего журналиста.Журналист это профессионал высшего пилотажа.Главная цель журналиста-предоставить все новости в пике начала.Чтобы это осуществить,мастера своего дела,посылают буквально все четыре части света.В данный момент российских журналистов отправляют на Украину.Что еще больше усложняет цель  журналиста.Как я считаю,будущему журналисту необходимо иметь навыки ораторства.Помимо того,что ему необходимо добыть информацию,и её же еще необходимо исскусно опубликовать,чтобы читателей газеты "Вести" заинтересовала данная тема сегодняшнего дня.
   Самого журналиста 21 века я представляю начитанным,культурным,человека,который имеет хорошее чувство юмора,со смекалкой.Ему необходимо иметь оборудования для представления информации,а это:камера,микрофон,кассету,вот главные представители информации.
  Журналист должен быть готов к дискуссии,спору,осуждению должностных лиц.Но при этом необходимо применять свой ум и сообразительность.Так же,существует рейтинг между журналистами на различные темы.В данное время тема спорта наиболее востребована.Журналист должен писать только правду,которую можно чуть-чуть приукрасить,иначе профессионал своего дела лишится своей репутации.
  Такой человек должен быть готов ко всему.
     

Повесть-притча "Чайка під назвою Джонатан Лівінгстон" побачила світ Заході. Вийшовши з-під пера маловідомого людини, вона період коли отримала увагу читача і критики, потім він пробилася до гучної слави, а сьогодні впевнено лягла на книжкову полицю класики поруч із такими шедеврами, як "Маленький принц" Сент-Екзюпері.

Феномен притчі досі загадковий.

Льотчик, під назвою Річард Бах, пристрасно віддана своїй льотному ремесла, та ще автор маловідомих романів, прогулюючись якось берегом каналу у Каліфорнії, почув крик чайок і розібрав у яких слова "Чайка Джонатан Лівінгстон". Голос,произнесший це слово, змусив льотчика сісти за стіл переговорів й написати повість.

Проте твір виявилася недокінченої. Скільки не намагався письменник дописати її самотужки, справа не йшло, поки через вісім років надійшло хоча б Голос не надиктував продовження і закінчення притчі.

Цю версію появи "Чайки" повідомив сам Річард Бах. Відповідаючи стосовно питань численних читачів, які просили розшифрувати сенс повісті, він говорив, додати до написаному щось може, бо, на відміну романів, в "Чайці" йому належить ні рядки.

Таке пояснення походження притчі влаштовувало далеко ще не всіх. Його обвинуватили у саморекламі, у спробі набити собі кишеню. Сьогодні ж ставлення до потойбічним світам змінилося. Часом не тільки притчі, а й цілі "Євангелія", передані землянам інопланетянами, стали масовим явищем.

Річард Бах народивсяОук Парку в 1936 року. Американець Річард Бах єпра-пра-…-правнуком великого композитора Йоганна Себастьяна Баха. У 1956 року вчиться у Каліфорнійському Державному Університеті Лонг Біч.Областью її інтересів було всього, що пов'язане з літаками. Його за консультантом іпилота-каскадера зйомки фільму з його книзі.

Хоча авіація була його справжньої пристрастю, вона завжди мріяв писати. Ще старших класах з його вчителів допоміг йому усвідомити свій потенціал. В нього завжди була ідея про птаху, котра мріє пройти крізь стіну з обмежень й заборон. Вона перетворювалася на книжку "Чайка Джонатан Лівінгстон".

Це повість про майбутнє безмежній, досконалої життя, шлях у яку лежить через запаморочливі важкі польоти...

Насправді чайки не розумнішими людей. Як можна і люди, вони піклуються лише про годівлю, як і, вони хочуть витати в хмарах і цілі мають дуже й дужеприземленние. Крила, дають чайці, начебто, незаперечну перевагу перед людиною, використовуються нею тільки тому, щоб піднятися сталася на кілька жалюгідних футів від поверхні води. А вищою, і зайве! Що злетиш, важче буде розгледіти дрібнурибешку. І, тим довше доведеться до неї спускатися. До того ж, навколо багато одноплемінників, й у чомусь піклується саме про своєму власному черево. Трохи загавишся — хтось неодмінно потягне видобуток прямісінько з-під дзьоба.

«Але віддалік від усіх, далеко від рибальського судна і зажадав від берега сам робила свої тренувальні польоти чайка під назвою Джонатан Лівінгстон». І дуже навіть, що він, злетівши на сто футів до неба, опустив перетинчасті лапи, підняв дзьоб, витягнув вперед вигнуті дугою крильця і, долаючи біль, намагався утримати їх нинішнього становищі, витягнуті вперед крила знижували швидкість, і він летів так повільно, що вітер ледь шепотів в нього над вухом, а океан під нею здавався нерухомим, він примружив очі й весь звернувся до одне-єдине бажання: ось він затримав дихання і він трохи... трохи... однією дюйм... збільшив вигин крил, пера кошлалися, він втратив швидкість і впав». Він знову злетів, для нього був прикро так поступово вдалося домогтися, що міг парити як орел, у своїй не втрачати багато зусиль і енергії. І коли його вигнали з Зграї, він продовжував тренуватися, вважаючи, що він зможе повернутися, і навчити своїх колег всьому, і він сам навчився.

Багато російські читачі відразу почали критикуватиДжонатана-чайку і Річарда Баха. «Але хто дав право вирішити окремо взятому птаху долю всієї Зграї?» (обговорення з інтернет сайту читачів). Також багато хто вважає, що голос лише вигадка.

У насправді, як відрізнити голоси від Голоси?

"Існує лише одне істинний закон, той, який допомагає стати вільним. Іншого немає".

Насправді Голос чув як Бах, Голос чули і корилися Йому Сократ, Магомет, Жанна Д'Арк, Пушкін... Не чи тому все скоєне і написане цими людьми відбито в образах незрівнянної краси.

Я вважаючи, що немає інший книжки відповідає стосовно питань: