Сочинение по на тему ночь перед рождеством. н.в гоголь.

Недавно я прочитал(а) волшебную сказку Н. В. Гоголя Ночь перед Рождеством. В этом произведении происходят разные волшебные события. Во-первых, в повести есть сказочные персонажи. Это черт, который украл месяц, ведьма Солоха, рассекающая небо на своей метле, и Пацюк, который умел очень быстро вылечивать людей от разных недугов и очень странным образом ест вареники. Во-вторых, в повести есть сказочная Оксаны к Вакуле. Она захотела иметь черевички, такие как у самой царицы. Наградой за это было бы то, что Оксана выйдет за Вакулу замуж. Я думаю, что Оксана была уверена, что Вакула никогда не сможет достать этих черевичек. В повести есть и смешные моменты. К Солохе, матери Вакулы, часто приходили в гости мужчины. И никто из них не подозревал, что их несколько. И вот случилась такая история. Солоха прилетела вместе с Чертом, но тут в дверь постучал Голова. Ведьма Солоха тут же спрятала Черта в мешок, валявшийся на полу. За Головой пришел дьяк, а за дьяком – Чуб, и в конце концов они все оказались в мешках, причем в одном мешке сидело сразу два человека. Сначала кузнец Вакула хотел утопиться из-за неразделенной любви к Оксане, но тот мешок, в котором лежал Черт, оказался у него. Черт очень обрадовался, освободившись из мешка, и хотел использовать Вакулу в своих целях. Кузнец Вакула заставил его лететь в Петербург к самой царице. Вакула оседлал Черта, и они полетели. Там Черт превратился в коня. Вакула увидел запорожцев и решил с ними отправиться к царице. А Черт уменьшился и залез к нему в карман. Благодаря своей сообразительности и смелости Вакула достал черевички. Как у всех сказок, у этой сказки счастливый конец. Вакула прилетел домой и женился на Оксане. Они жили долго и счастливо. А потом Вакула выдержал церковное покаяние, бесплатно выкрасил левый клирос церкви, а внутри нарисовал черта для церкви. И этот черт был так страшен, что люди приходили в церковь и плевали в его изображение. Волшебные моменты в повести не случайны. Ведь все происходило именно в рождественскую ночь, в которую может случиться абсолютно все.

Я счтаю, что да, т.к. многое бы непроизошло, если бы великие люди не вмешались в ход всемирной истории. Например, Кутузов. Как вы считаете, что могло бы произойти не появись бы на свет этот человек? А произошло бы страшное. 
Возможно, что кроме него не нашлось бы более мужественного и стратегически развитого человека, который смог бы достойно организовать российские войска в 1812 году и датьдостойный отпор огромной Наполеоновской армии.

Ведь, можно сказать, что Кутузов , в полном смысле этого слова, отвоевал независимость России в те тяжелые годы.  

Образи полководців Кутузова і Наполеона, створені в епопеї Толстого «Війна і мир», — яскраве втілення толстовських принципів зображення історичних діячів. Ці герої далеко не в усьому збігаються зі своїми прототипами: автор «Війни і миру» не прагнув до створення їх документально-достовірних портретів. Так, у романі опущені багато відомі історичні факти, деякі справжні якості полководців перебільшені (наприклад, неміч і пасивність Кутузова, самозакоханість і позерство Наполеона). Оцінюючи російського і французького полководців, як і всіх інших історичних осіб, Толстой застосував жорсткі моральні критерії. Антитеза Кутузов - Наполеон є основною моральною антитезою роману. Якщо Кутузова можна назвати «позитивною» героєм історії, то Наполеон в зображенні Толстого - її головний «антигерой». Автор підкреслює самовпевненість і обмеженість французького полководця, що проявляються у всіх його вчинках, жестах і словах. Портрет «європейського героя» іронічний, гранично знижений. «Розповніла, коротка фігура», «жирні стегна коротких ніг», метушлива хода - такий Наполеон в зображенні Толстого. В поведінці цього героя, його манері говорити відчувається обмеженість і самозакоханість. Він переконаний у своїй величі і геніальності: «не те добре, що добре, а те, що йому прийшло в голову». Письменник підкреслює контраст між завищеною самооцінкою Наполеона і його нікчемністю. Виникаючий при цьому комічний ефект - найкращий доказ безсилля і порожнечі історичного діяча, «прикидається» сильним і величним. По думці Толстого, Наполеон виконував «жорстоку, сумну і важку, нелюдську роль, яка була йому призначена». Навряд чи він зміг би винести всю вагу цієї історичної ролі, якщо б у нього не були «помрачены розум і совість». Наполеон — глибоко нещасна людина, не помічає цього тільки завдяки повній відсутності морального почуття. Цей «європейський герой» морально сліпий, не здатен зрозуміти «ні добра, ні краси, ні істини, ні значення своїх вчинків, які були занадто протилежні добру і правді, занадто далекі від усього людського, для того щоб він міг розуміти їх значення». Прийти до «добру і правді» можна, на думку письменника, тільки відмовившись від свого уявного величі, але до цього «героїчного» вчинку Наполеон абсолютно не здатний. Однак, незважаючи на те, що Наполеон приречений зіграти свою негативну роль в історії, Толстой зовсім не применшує його моральної відповідальності за скоєне: «Він, призначений провидінням на сумну, невільну роль ката народів, запевняв себе, що мета його вчинків була благо народів і що він міг керувати долями мільйонів і шляхом владі робити благодіяння! ... Він уявляв собі, що з його волі сталася війна з Росією, і жах того, що сталося не вражав його душу». Антипод Наполеона — Кутузов — це втілення народної моральності, дійсної величі, «простоти, добра і правди». «Кутузовське», народний початок протиставлено «наполеоновскому», еґоїстичному. Російського полководця важко назвати «героєм»: адже він не прагне до переваги над іншими людьми. Взагалі, Кутузов в зображенні Толстого не відповідає традиційним уявленням про військовому генії. Письменник свідомо перебільшує дряхлість російського полководця. Так, головнокомандувач засинає під час одного з військових рад. Це відбувається не тому, що Кутузов хотів «висловити своє презирство до диспозиції або до чого б то не було», а тому, що «справа йшла для нього про нестримному задоволенні людської потреби — сну».