Напишите сочинение добро не терпит промедления

Поспеши сделать доброе дело. Сегодня оно может кому-то а завтра, возможно, это доброе дело для кого-то уже будет сделано с опозданием и уже не сможет

Жители Каперны не вызывают у читателя приятных чувств, добрых слов. Все они завистливы, злобны, насмешливы, невежественны, не на хорошие поступки, на проявление человечности. Трактирщик Меннерс не Мери, матери Ассоль, в трудную минуту, вынудив бедную женщину идти в город, чтобы заложить кольцо. Промокнув, она заболела и умерла. Эти обыватели сами сплетничают, выдумывают небылицы о Лонгрене, а их дети занимаются травлей семьи бывшего матроса. Маленькие обитатели приморского селения не умеют видеть в жизни что-то прекрасное, восхищаться природой. Дети оскорбляют Ассоль, смеются над ней, бросают вслед девочки комки грязи. Можно быть уверенным, что вырастут из этих отпрысков точные копии родителей. Дни свои будут проводить в тяжелой работе, а свободное время за стаканом спиртного в трактире. На фоне жителей Каперны выделяется работящий и молчаливый Лонгрен и мечтательная Ассоль. Она добрая, искренняя, чувственная, умеющая ждать, верить и любить.

Объяснение:

вот!

ответ: Брати Мауглі

Цитата:

— Тс-с-!.. — сказала Мати Вовчиця. — Це полювання на Людину!..

Закон Джунглів, який ніколи не наказує нічого безпідставно, забороняє полювати на Людину. Річ у тім, що вбивство Людини рано чи пізно викличе прибуття білих людей з рушницями верхи на слонах і кількох сотень темношкірих людей з барабанами, ракетами та смолоскипами. І тоді кожен у Джунглях зазнає лиха.

Звірі ж пояснюють між собою цей закон інакше: на їхню думку, Людина — це найслабша і найменш захищена істота, і тому чіпати її "не личить мисливцеві".

Гарчання розлягалося все дужче й дужче і нарешті скінчилося громовим "ррр!" тигра, який кидається на здобич. Потім почулося виття Шер-Хана, — виття, в якому було мало тигрового.

— Не спіймав, — сказала Мати Вовчиця.

У кущах щось стиха зашелестіло.

— Людина! — вигукнув Батько Вовк, клацнувши зубами. — Людське дитинча. Дивись!

Просто перед ними, вхопившись за найнижчу гілочку, стояла гола смаглява дитина, що тільки-но починала ходити, — ніколи ще до вовчого лігва не приходила (та ще вночі!) така слабенька й така ніжна крихітка. Дитина глянула в очі Батькові Вовкові і засміялася.

Місячне світло, що сіялося крізь отвір печери, раптом померкло: величезна квадратна голова і плечі Шер-Хана загородили війстя.

— Шер-Хан робить нам велику честь, — промовив Батько Вовк, але очі його палали гнівом. — Що потрібно ІІІер-Хану?

— Мою здобич, — сказав Шер-Хан.

— Вовки — Вільне Плем'я! — відповів Батько Вовк. — Людське дитинча належить нам; його вб'ють лише тоді, коли ми самі того захочемо.