Составить волшебную сказку про мячик используя: волшебные превращения, троекратные повторы, волшебные предметы, концовку, зачин, сказочные устойчивые выражения, развитие действий. сказка примерно 10 предложений. !

Шла я как то подороже и увидела из за кустика что-то светится.Мне стало любопытно что же в обычном лесу делает необычный светлячок! Я подошла к кустику и от туда на меня выскочил какой-то мячик. Но когда он начал разговаривать я застыла на месте и не шевелилась. Он мне сказал: "Девочка-девочка,я исполняю желания" Я была очень рада! Но когда я обрадовалась уже было поздно.Оказывавется это был всеволиш сон!

ДЖОНАТАН СВІФТ

(1667-1745)

Англійський сатирик, церковний діяч, публіцист, поет і письменник Джонатан Свіфт народився 30 листопада 1667 року в Дубліні в англійській родині. Батько Свіфта не дожив до народження сина, мати через деякий час назавжди від'їжджає до Англії і Джонатана виховує його дядько, Годвін Свіфт, відомий дублінський адвокат. Свіфт здобув хорошу освіту — спочатку в школі графства Кілкені (1673-1681), потім у дублінському Трініті-коледжі (1682-1688), де йому присудили ступінь бакалавра мистецтв у 1686 році.

Вибух насилля, що стався в Ірландії 1689 року, змусив Свіфта шукати притулок в Англії. До кінця того ж року Свіфт став секретарем сера Уільяма Темпла, дипломата у відставці та літератора, який жив у маєтку Мур-Парк, у графстві Суррей. Свіфт залишався на цій посаді до загибелі сера Уільяма в січні 1699 року. Це були чи не найкращі часи в житті Свіфта: він мав можливість досхочу працювати у величезній бібліотеці Темпла; саме тут, у Мур-Парку, починається самостійна поетична діяльність Свіфта; 1692 року йому присуджують ступінь магістра мистецтв в Оксфорді; нарешті, маєток Темпла стає основою сімейного щастя Свіфта (письменник-початківець знайомиться з Естер Джонсон, падчеркою управителя Мур-Парку, яка спочатку була його ученицею, а згодом стала дружиною).

У 1695 році Свіфт був висвячений у сан священика англіканської церкви й упродовж наступного року служив у Кілруті, на півночі Ірландії. Опинившись у центрі релігійних чвар, Свіфт починає писати один з відомих сатиричних творів — памфлет "Казка бочки", робота над яким тривала кілька років. "Казка бочки" вийшла у світ 1704 року без вказівки на ім'я автора, зчинивши галас довкола себе. Свіфт зажив слави дотепника, після того як його авторство було розкрито. В образах трьох братів — Петра, Мартина й Джека — автор піддає нищівній критиці три гілки християнства — католицьку, англіканську та пуританську.

У 1696 році письменник повертається до Мур-Парку, де пише сатиру "Битва книг". Твір був присвячений дискусії між прибічниками "давніх і нових книг", в якій на боці "давніх" брав участь і Темпл. Свіфт у сатирі виступає проти канонізації античної спадщини, але за його творче використання (передусім для подальшого розвитку сучасної англійської літератури).

Після смерті Темпла 1699 року Свіфт переїздить до Ірландії, де отримує церковний прихід у Ларакорі. У 1702 році у дублінському Трініті-коледжі він здобуває ступінь доктора богослів'я.

Його літературна популярність стала ще більшою після виходу серії нарисів "Папери Бікерстафа" (1708 — 1709), в яких він висміював якогось Джона Патріджа, що складав щорічний астрологічний альманах. Образ екстравагантного джентльмена Ісака Бікерстафа настільки припав до душі читачам, що близький до вігів есеїст Річард Стіл почав видавати від імені Бікерстафа повчально-сатиричний журнал "Бовтун" (1709). Свіфт співпрацював у цьому журналі, виступав і як прозаїк, і як поет.

Через деякий час Свіфт, уже відомий політичний письменник, відходить від вігів і зближується з членами торійського кабінету, навіть кілька місяців (1710 — 1711) видає торійський журнал "Екзамінер". З вересня 1710 по червень 1713 року Свіфт перебуває в Лондоні. У цей час і розгорнулась його діяльність як торійського публіциста. У сфері літературних зв'язків найбільше значення мав невеликий гурток "Клуб Мартіна Скліблеруса (Писаки)". Докладні відомості про політичні й літературні події Лондона того часу дійшли до нас у листах Свіфта, які після його загибелі дістали назву "Щоденник для Стелли" й були адресовані другу всього його життя — Естер Джонсон.

Может
ОДИССЕЙ — герой поэм Гомера «Илиада» и «Одиссея» , а также многих трагедий и поэм. В греческой мифологии — царь острова Итаки. Сын Лаэрта, муж Пенелопы, отец Телемаха. Рассказывая об О., Гомер употребляет эпитеты «многоумный», «богоравный», «многостойкий», «в испытаниях твердый». Недавно женившийся О. не хотел оставлять прекрасную Пенелопу, которая только что родила первенца-сына. Узнав, что Менелай, Агамемнон, старец Нестор и Паламед, сын царя Эвбеи, приехали на Итаку, чтобы пригласить его участвовать в войне против Трои, О. притворился сумасшедшим, стал пахать поле, запрягши в плуг вола и осла; поле он засевал не семенами, а солью. Хитрость О. разгадал Паламед. Он положил в борозду, по которой шел Одиссей, его младенца-сына. Дойдя до мальчика, О. остановился. Притворство было разгадано. Но с тех пор О. невзлюбил Паламе-да и впоследствии отомстил ему. Грекам предсказали, что первый из них, кто сойдет на троянский берег, погибнет. Когда после долгого плавания корабли достигли Трои, О. бросил свой щит на берег и соскочил на него. Сошедший вслед за ним с корабля Протесилай погиб в первом же бою. Вместе с Менелаем О. участвовал в переговорах с троянцами и предложил покончить дело миром; нужно лишь, чтобы Парис, сын троянского царя Приама, вернул похищенную им жену Менелая Елену. Но троянцы с этим не согласились. Началась многолетняя осада города. Мифы рассказывают, как О. погубил Паламеда — подбросил ему в шатер мешок с золотом и обвинил в предательстве; Паламеда казнили. О. активно участвовал в боях за Трою.