Каким вы представляете героя рассказа в. астафьева "конь с розовой гривой"? нарисуйте устно его портрет

Рассказ "Конь с розовой гривой" автобиографичен. 

Виктор Астафьев описывает свое детство... .

И главный герой потому не Вася, а Витька... .

Витька - мальчик, потерявший рано маму, живущий у деда и бабушки отец живет своей веселой жизнью... .

Мальчик ухоженный, любимый бабушкой и дедом трудные времена, но все же это детство... .

Хочется ягод. но надо собрать побольше для продажи... .

Соседские ребята берут его на откровенный испуг, понт по-нынешнему. уговаривают не собирать ягоду для бабушки, а просто съесть ее соблазн, который стал серьезным испытанием... .
Витя его не выдерживает бабушка возвращается, узнает о таком поступке внука но при этом привозит ему подарок - вымечтанного коня с розовой гривой какие слова нужны для воспитания в человеке человечности можно и без слов если вот так вот просто простить человека... .
Витя хорош своей откровенностью, горячностью.. . он настоящий, не придуманный. потому и перечитываем книги Астфьева, что жизнь там полноценная

Дон Кіхот, довірливий, добродушний, вічна мета для глузувань і знущань... Читач роману нерідко бачить лише одну сторону - комічну. Перечитавши романів про шляхетних лицарів, іспанський ідальго Алонсо Кехана, взявши собі гучне ім'я Дон Кіхот Ламанчський, стає мандрівним лицарем (яких на той момент в Іспанії вже багато років як не залишилося). Він доблесно бореться з млинами, прийнявши їх за велетнів. Стадо овець здається йому протиборчими арміями. Смішно, чи не так? Ось і сміються оточуючі над Дон Кіхотом, людиною "не від цього світу", що живе не в реальному житті, а в лицарському романі.Адже Дон Кіхот далеко не дурень. До того, як вирушити вчиняти подвиги, цей ідальго прожив понад півстоліття, а значить, багато чого побачив і пережив. Поради, що їх дає Дон Кіхот Санчо Пансе, мудрі. Наприклад: "Зазирни всередину себе і постарайся себе пізнати, пізнання ж це є найважче з усіх, які тільки можуть бути. Пізнавши самого себе, ти вже не надуватимешся, наче жаба, що побажала зрівнятися з волом". Деякі його думки випереджають час на століття: "Пам'ятай, Санчо: якщо ти вступиш нашлях чесноти і будеш намагатися робити добрі справи, то тобі не доведеться заздрити справам князів і сеньйорів, бо кров успадковується, а чеснота купується, і вона має цінність самостійну, на відміну від крові, яка такої цінності не має". Ці слова сказані понад п'ятсот. років тому, у наскрізь станової середньовічної Іспанії, де до ідей рівності ще, як то кажуть, як до Місяця пішки, так що лицар Сумного Образу - не стільки комічний дивак, скільки людина, що прагне недосяжного ідеалу лицарства, благородний душею та чистий помислами. Чи потрібні такі люди нашому світові? Безперечно. Роману Сервантеса понад п'ятсот років, і всі ці роки люди читають її, а Дон Кіхот Ламанчський усміхається ним з гравюри сумною усмішкою чи то мудреця-філософа, чи то святого

Объяснение:

Дед – 73-летний сухой, нервный и глухой старик. В он плотник, мастер своего дела, построивший половину деревни, в которой живёт. Теперь семья относится к нему с пренебрежением, как к ненужной, отжившей своё вещи. Любимое развлечение деда – ходить с внуком в кино и критиковать всё, что он видит на экране: сюжет картины, отдельные эпизоды, героев и их поступки. При этом деду обязательно нужно спорить. Он охотно спорит с 13-летним внуком Петькой, в этих спорах побеждает, используя «взрослые» аргументы: «Ты маленький ишо».

Объяснение:

я это компе на шол