Сочинение на тему природа в произведение есенина

Есенин рассказывает о природе необычна.Он вроде ей и не восхищается, ноне отвращается.Он паказывает природу так как она есть.Но есть и произведения которые не совсем похожи на настоящую природу.Природа изменяется и стихи Есенина изменяются.

П.П.Бажов "Серебряное копытце".
1)Главные герои:Дед Кокованя,Дарёнка,кошка Мурёнка,Серебряное Копытце.
2)Отзыв:В произведении мне больше всего понравилась сцена,где козлик Серебряное Копытце топает ножкой,а из-под неё сыплются драгоценные камни.Это описано очень красочно,и явственно представляешь  сказочную картину.
3)Идея:В «Серебряном копытце» Павел Петрович Бажов показал нам образы простых людей, чьи дела остаются на слуху на долгие века. Так, сказ «Серебряное копытце» , основанный на народном предании, гласит о том, как уральские рабочие добывали самоцветы. Неслучайно, «Серебряное копытце» заканчивается фразой: «А по тем покосным ложкам, где козёл скакал, люди камешки находить стали… » . По праву, один из самых интереснейших сказов Бажова «Серебряное копытце» до сих пор пользуется популярностью у народа.

В.Ф.Достоевский "Мальчик у Христа на ёлке". 
1)Главные герои: Мальчик,Дети.
2)Отзыв: Мальчик – герой рассказа - дитя петербургской нищеты, одетый в «халатик» и «картузишко», просыпается накануне Рождества в «сыром подвале», в «огромном городе и в ужасный мороз». Ф. М. Достоевский максимально, насколько это допускалось каноном святочного рассказа, постарался сохранить с первых строк «петербургский» колорит. Он создается благодаря присутствию в рассказе ряда типичных для русской жизни фигур («хозяйка углов», «халатник», «блюститель порядка», «барыня», «дворники»), благодаря контрастной характеристики уголка русской провинции, откуда приехал маленький герой («деревянные низенькие домики» со ставнями, темнота, собаки), и столицы с ее фантастическими, миражными огнями, «загнанными лошадями», «широкими улицами»… Для каждого христианина Рождество должно стать праздником жизни. Ведь нет больше страха смерти, потому что в любви, которую нам открывает нет страха, и всем дарит Он радость жизни вечной…
3) Идея:Идей две, как мне кажется. Первая - о том, как важно сострадание. Очень важно быть внимательным друг к другу. Если бы люди были чуточку великодушнее, мир был бы добрее. И тогда уж точно на Рождество не находили замёрзших насмерть деток в ящиках. Вторая - как важна любовь. Как важен свет и чистота детской души. Да любой души. Что та любовь, которая была в мальчике, привела его к Богу. Если бы этой любви было недостаточно, то, скорее всего, дорога завела бы его совсем не туда - к грабежу и пр. Но дитя, которое искренне боготворит свою мать просто не может иначе - даже покидая этот мир, он идёт к ней, идёт по светлому пути, храня в своём крохотном-большом сердечке Любовь.

Василь Голобородько народився на Луганщині. Після закінчення школи майбутній митець працював на шахті, а потім навчався у Київському державному університеті імені Т. Г. Шевченка, далі у Донецькому університеті, з якого його відрахували через вимогу про впровадження викладання українською мовою. Після цього В. Голобородько працював на найрізноманітніших роботах.

Талановитий український поет В. Голобородько почав друкувати свої твори у 1964 році. У 1970 році у Сполучених Штатах була надрукована його збірка «Летюче віконце», а у 1988 році — поетична збірка «Зелен день». Книга поезій «Ікар на метеликових крилах» з’явилася у 1992 році, а збірка «Калина об Різдві» у 1992 році. Увесь цей час В. Голобородько вивчав український фольклор, використовував у своїх поетичних творах елементи народної творчості.

Поетична творчість В. Голобородька оживляла стародавній світ українських обрядів, пісень і казок. У своїх творах поет намагався осмислити наше складне життя, побачити в ньому своє місце і місце своїх сучасників, передати свої переживання і відчуття. В. Голобородько писав такі слова: «Кожен народ відображає дійсність через мову і культуру, тому дійсність, відображена в українській мові, є унікальною». Наприклад, у вірші «Ми йдемо» поет зобразив українців, які гордо йшли своїм віковічним шляхом:

«Ми йдемо по Україні:

від степів до гір,

від лісів до морів —

звідусіль виходимо на прадавні шляхи,

і немає нам ліку».

Ствердження про те, що кожне українське слово прописане у літописах і проспіване в піснях, В. Голобородько стверджував і у вірші «Наша мова».

Відтворюючи красу української природи, поет зобразив незвичайну красу конвалії, яку відобразив у поезії «Дзвінкі конвалії». Ліричний герой цього поетичного твору виходить на ріг вулиці для того, щоб роздати людям квіти, подарувати їм радість і поділитися з ними неповторною красою.