Cтрочки из рассказа: "вот я увидел, как аглая появилась над краем обрыва и, волочка по дерну шест, пустилась меня догонять" a)джин в коробке b)как меня девочка на шаре d)самый счастливый день. только ответ.

В) Как меня
Я не уверенна но это

Коли моя мама ображається на когось з нас, членів сім’ї, вона каже: «Чому ти не подумав про мене? Я ж теж людина». Це в її розумінні найпереконливіший аргумент. І дійсно, бути людиною в загальноприйнятому уявленні – це значить мати думки, почуття і бажання, це означає бути гідним любові та поваги. Крилатими стали слова одного з героїв М. Горького Сатіна: «Людина – це звучить гордо!». І ми часто не усвідомлюємо повною мірою, до чого це об’ємне і «серйозне» поняття, яку відповідальність воно накладає на нас.

Отже, «людина», як один із видів живих істот, населяє планету Земля. Є кілька кардинально протилежних теорій її походження – від «цинічно-приземленою» теорії Ч. Дарвіна до містичної гіпотези інопланетної природи Homo Sapiens. Однак, незважаючи на розбіжності, всі вчені сходяться на думці, що людина єдина в трьох іпостасях – біологічній, соціальній і духовній. Що це означає?

У своєму житті людина проявляє себе як істота біологічна: вона володіє певною анатомією і фізіологією, у неї існують інстинкти і основні потреби – в їжі, у відпочинку, безпеці, продовженні роду. Однак це – лише частина потреб людини. Вона не може жити, не виконуючи певних функцій у суспільстві, соціумі. Всі ми за своє життя виконуємо безліч соціальних ролей – дітей, батьків, друзів, студентів, працівників, колег. Життя людини в суспільстві, його розвиток саме як соціальної істоти вчені називають социогенез (на відміну від антропогенезу – розвитку людини як біологічної істоти). Вчені довели, що людині необхідно оточення інших людей, необхідно відчувати себе частиною «великого колективу» – бути соціалізованим, включеним в життя суспільства. Тільки тоді людина набуває специфічні навички, що відрізняють його від тварини, – мова, вміння взаємодіяти з іншими людьми, приносити користь суспільству.

Але і це ще не все. Можна сказати, що у своїй біологічній природі людина реалізується як особистість, в соціальній діяльності – як індивід. Але досягти вищого ступеня розвитку людини на цій Землі – стати особистістю – йому дозволяє лише духовна сфера. Вона включає в себе почуття, емоції, думки індивіда, його потреби в самовираженні і творчості, його морально-етичні принципи

В описании оставленных Алексеем Алексеевичем Ивановым на четыре года детей тоже чувствуется "отпечаток" войны: "башмаки на Петрушке были поношенные, но еще годные, штаны и куртка старые, переделанные из отцов-ской гражданской одежды". Но самый главный укор войне - образ одиннадцатилетнего сына Иванова Петрушки. Отец чувствует, что Петрушка нуждается в заботе и ласке больше других, потому что война превратила его в "мужичка": "отец не сразу узнал своего ребенка в серьезном подростке, который казался старше своего возраста", "лицо у него было спокойное, словно бы уже привычное к житейским заботам", "Петрушка походил на маленького, небогатого, но исправного мужичка". Он был лишен детства. Иванов чувствует, что не может его полюбить. Может уважать, но не любить. И самое страшное, что, начиная узнавать, чем жила его семья, Иванов мерит их фронтовыми мерками. Возможно, это не его вина. Отвыкший на войне от всего, что к ней не относилось, он не может осознать, насколько большая жизнь была прожита его семьей без него. И по отношению к Петрушке (законченному человеческому характеру) он испытывает не отцовские чувства, а некое подобие неловкости за привычку мальчика руководить домашними, за его "мужской" характер и даже за его командирский голос (огонь в печи и тот слушается его) . Отец не понимает, что именно парнишка сохранил для него семью, заботился о матери и сестре. Какая-то внутренняя преграда мешает ему понять всех домашних и даже Настю. ответ на неуместный в устах отца вопрос: "Как вы тут без меня жили? ", - содержится и в характере сына, и в поведении Насти, когда вся семья собралась за столом. Они не едят все сразу: Петрушка собирает крошки, Настя оставляет кусок пирога "Семену-Евсею". Этому их научила жизнь. Они, в отличие от Иванова, наделены "житейской мудростью".
Петрушка и его отец находятся в состоянии "нравственного спора", потому что, как оказывается, дело сына - сохранить семью, а отца - лишь оценить, как его ждали дома.