Написать рассказ бабушка на рынке из рассказа конь с розовой ! 60

Точно рассказ, а не сочинение? Ну, тогда вот, держи:

Катерина Петровна стояла на рынке с туесками ягод. Было шумно. Галдели продавцы, проходили мимо люди, а женщина почти не слышала шума - она думала о внуке. Как быстро он вырос! Уже сам ходит за земляникой. Надо бы не забыть ему пряник купить, он давно о пряничном коне мечтает...

Катерина Петровна  задумалась и не сразу поняла, что какая-то женщина кричит на нее, тыча ей что-то в лицо. В одной руке у женщины был пучок травы, а в другой - туесок. Покупательница обнаружила вместо ягод траву... "Ах ты, негодник! Уж я тебе..." - подумала Катерина Петровна. Она сразу поняла, что это проделка внука. Ей было ужасно стыдно перед покупательницей. Катерина Петровна извинилась, отдала ей деньги и подарила другой туесок, с ягодами - "за беспокойство".  

Другие продавцы, узнав, что случилось, стали обсуждать между собой, как бы они наказали своего сына или внука за такой проступок. Катерина Петровна слушала их, и ее злость сразу ушла. Почти все продавцы были уверены, что виновника обязательно нужно выпороть, да так, чтоб неделю сидеть не мог. Нет, подумала Катерина Петровна. Так не годится. Она ведь знает Витюшу лучше, чем кто бы то ни было. Не мог он сам такое придумать - наверняка кто-то из левонтьевских его подучил. Небось внук сам сейчас совестью мучается. А еще она приедет, да лозиной добавит... Нет, не будет она внука бить. Поддать в сердцах - одно, а пороть ребенка - совсем другое.  

Катерина Петровна подумала и решила: если увидит, что Витя понял свою ошибку, то пороть мальчика она не будет. Продав последний туесок земляники, Катерина Петровна облегченно вздохнула пошла в пряничный ряд - за пряником для внука.

ДЖОНАТАН СВІФТ

(1667-1745)

Англійський сатирик, церковний діяч, публіцист, поет і письменник Джонатан Свіфт народився 30 листопада 1667 року в Дубліні в англійській родині. Батько Свіфта не дожив до народження сина, мати через деякий час назавжди від'їжджає до Англії і Джонатана виховує його дядько, Годвін Свіфт, відомий дублінський адвокат. Свіфт здобув хорошу освіту — спочатку в школі графства Кілкені (1673-1681), потім у дублінському Трініті-коледжі (1682-1688), де йому присудили ступінь бакалавра мистецтв у 1686 році.

Вибух насилля, що стався в Ірландії 1689 року, змусив Свіфта шукати притулок в Англії. До кінця того ж року Свіфт став секретарем сера Уільяма Темпла, дипломата у відставці та літератора, який жив у маєтку Мур-Парк, у графстві Суррей. Свіфт залишався на цій посаді до загибелі сера Уільяма в січні 1699 року. Це були чи не найкращі часи в житті Свіфта: він мав можливість досхочу працювати у величезній бібліотеці Темпла; саме тут, у Мур-Парку, починається самостійна поетична діяльність Свіфта; 1692 року йому присуджують ступінь магістра мистецтв в Оксфорді; нарешті, маєток Темпла стає основою сімейного щастя Свіфта (письменник-початківець знайомиться з Естер Джонсон, падчеркою управителя Мур-Парку, яка спочатку була його ученицею, а згодом стала дружиною).

У 1695 році Свіфт був висвячений у сан священика англіканської церкви й упродовж наступного року служив у Кілруті, на півночі Ірландії. Опинившись у центрі релігійних чвар, Свіфт починає писати один з відомих сатиричних творів — памфлет "Казка бочки", робота над яким тривала кілька років. "Казка бочки" вийшла у світ 1704 року без вказівки на ім'я автора, зчинивши галас довкола себе. Свіфт зажив слави дотепника, після того як його авторство було розкрито. В образах трьох братів — Петра, Мартина й Джека — автор піддає нищівній критиці три гілки християнства — католицьку, англіканську та пуританську.

У 1696 році письменник повертається до Мур-Парку, де пише сатиру "Битва книг". Твір був присвячений дискусії між прибічниками "давніх і нових книг", в якій на боці "давніх" брав участь і Темпл. Свіфт у сатирі виступає проти канонізації античної спадщини, але за його творче використання (передусім для подальшого розвитку сучасної англійської літератури).

Після смерті Темпла 1699 року Свіфт переїздить до Ірландії, де отримує церковний прихід у Ларакорі. У 1702 році у дублінському Трініті-коледжі він здобуває ступінь доктора богослів'я.

Його літературна популярність стала ще більшою після виходу серії нарисів "Папери Бікерстафа" (1708 — 1709), в яких він висміював якогось Джона Патріджа, що складав щорічний астрологічний альманах. Образ екстравагантного джентльмена Ісака Бікерстафа настільки припав до душі читачам, що близький до вігів есеїст Річард Стіл почав видавати від імені Бікерстафа повчально-сатиричний журнал "Бовтун" (1709). Свіфт співпрацював у цьому журналі, виступав і як прозаїк, і як поет.

Через деякий час Свіфт, уже відомий політичний письменник, відходить від вігів і зближується з членами торійського кабінету, навіть кілька місяців (1710 — 1711) видає торійський журнал "Екзамінер". З вересня 1710 по червень 1713 року Свіфт перебуває в Лондоні. У цей час і розгорнулась його діяльність як торійського публіциста. У сфері літературних зв'язків найбільше значення мав невеликий гурток "Клуб Мартіна Скліблеруса (Писаки)". Докладні відомості про політичні й літературні події Лондона того часу дійшли до нас у листах Свіфта, які після його загибелі дістали назву "Щоденник для Стелли" й були адресовані другу всього його життя — Естер Джонсон.

Тридцатые годы несколько изменили облик героя време­ни. Им по-прежнему оставался коммунист, беззаветно преданный партии и народу, не знающий сомнений и компромиссов в борьбе с классовым врагом. Но на первый план выдвигаются уже иные черты: умение по-человечески подойти к людям, подлинный гуманизм, навыки и талант организатора. Наибо­лее удачным образом такого человека в литературе стал шо­лоховский Давыдов из «Поднятой целины». Образ оказался удачным прежде всего потому, что в композиции романа он противопоставлен руководителю-болыневику эпохи 20-х го­дов — Нагульнову. Нагульнов, воспитанный гражданской войной, привык решать все сложные вопросы классовой борь­бы «кавалерийским налетом», методом грубой силы. Безза­ветно преданный идее коммунизма и мировой революции, он не понимает, что эпоха требует других методов, что в лице крестьянина пролетариат имеет дело с таким врагом, которо­го, по словам Ленина, «нельзя прогнать, нельзя уничтожить», а требуется перевоспитать. Макар беспощаден к любому про­явлению чуждого классового духа и как метод борьбы с ним признает в основном террор. В известной мере идея мировой революции заслонила от него тех конкретных людей, ради ко­торых стоит эту революцию совершать, не случайно он гово­рит: «Станови баб, детишек — всех порешу из пулемета за мировую революцию!» Не таков Давыдов, лучше понимаю­щий изменившуюся ситуацию. Он и по-человечески мягче своего друга, и политически более подкован, и воплощает в себе те самые гуманистические принципы, ради которых в ко­нечном счете и делается революция. Он отчетливо осознает, что борется за тех самых людей, которые его не понимают, часто ненавидят, иногда бьют. Именно поэтому Давыдов, коммунист новой формации, становится действительным ге­роем времени

Объяснение: