"что бы я должен был ответить рыжухе? " (именно ответить, а не о чем заставляет задуматься рассказ) "о чем плачут лошади"

Рассказчик говорит: "В каждом из нас, должно быть, живет пушкинский вещий Олег".Он искал останки своего коня, который погиб в войну. И не нашёл. Чувство благадарности к коню толкнуло его на этот поступок.  Рассказчик обманул Рыжуху в том, что не сумел честно ответить на её вопросы, не захотел углубляться в них, испугался ответственности. Именнно поэтому он себя ощутил"существом такой же лошадиной породы", то есть кто-то так же ответит и на его вопросы.

Про плідність напрямку адаптацій літературних творів для кіноіндустрії навряд чи варто вкотре говорити. Найкращий аргумент на користь такої тези – афіші кінотеатрів усього світу в останні роки. Режисери експериментують з візуалізації літературних сюжетів, сценаристи працюють із літературними джерелами – і персонажі літературної класики та сучасних бестселерів оживають на екранах у часом очікуваних, а часом і в досить контроверсійних іпостасях. І хай би якою недоречною тут не видавалась одвічна суперечка про те, чи книжка краща, незмінним і важливим лишається одне: ті, хто не чув про книжку до перегляду фільму, після нього з великою ймовірністю знайдуть і прочитають її, а її палкі фанати викуплять найкращі місця в кінозалах задовго до прем’єри екранізації. Щоб точно знати – краща чи ні.

З українським кінематографом в цьому сенсі ситуація дещо не така однозначна. Кіноіндустрія налагоджена не настільки добре, щоб одразу ставити на кіноконвеєр українські бестселери, а авторам навіть найкращого сценарію екранізації класики української літератури доведеться пройти всі кола бюрократичного пекла – і в результаті покривати різницю між бюджетом стрічки та державним фінансуванням власними силами. В умовах такого непевного балансування між темами і форматами, які точно виявляться якщо не прибутковими, то хоча б дозволять «вийти в нуль», і тими, які прагнуть втілювати сучасні українські режисери, існує і вимір кіноадаптацій творів українських письменників. Втім, останнім часом ці тенденції починають змінюватися, і причиною тому – не лише нові умови кіноринку, а й вихід творів сучасних українських письменників на ширші літературні ринки.

Объяснение:

Сделав из пса человека,профессор получил двуногое существо,со множеством человеческих пороков.Шариков не унаследовал доброту,доверчивость и преданность собаки,он впитал в себя всё худшее от вора Клима Чугункина-порочную тягу к пьянству,нежелание трудиться,сквернословие и хамства,ненависть к богатым.Чем больше он становился человеком,тем больше негативные качества развивались в Шарикове.Поддержка домкома усугубила пороки Полиграф Полиграфовича-появилось рвение к власти,желанию командовать,при этом ничего не делая,зато считаться начальником.Люди перестали быть значимыми для него,главное-это "бумажка",а не человек.Необразованность,"узколобие" вышло на первый план,Шариков стал чуть ли не гордиться свей "серостью",зато это роднило его с большинством,делало его сильным и значимым,пусть даже только в собственных глазах.Грубость стала привычной для общения,Шариков намеренно обижал и хамил домочадцам,появилась вседозволенность,распущенность.

А главное,из ненависти к богатым,чувство переросло в ненависть ко всем людям,что сделало его сердце "собачьим"жестоким,безразличным,бесчувственным.