Найголовніше очима не побачиш (екзюпері "маленький принц")

Діти завжди прагнуть швидко стати дорослими. Діти бажають незалежності та самостійності, щоб обирати свій шлях, будувати власне життя. Але надходить час — і дорослі мріють хоч на годину повернутися у дитинство, причому не тільки заради відпочинку від скрутних обставин, важкого обов'язку. Вони хочуть почути надійний захист батьків, поринути у тепло спогадів. Вони припадають, мов до джерела цілющої води, до свого дитинства, коли віриш у чудо, дивишся на світ не затьмареними буденністю очима, сприймаєш навколишнє щиро й відверто, коли ще не навчився брехати й змовчувати і живеш не здоровим глуздом та розрахунком, а серцем. Завмираючи, повертаються до такого знайомого задерикуватого хлопчика із здертими колінками або до дівчинки з кісками, немовби перевіряючи себе: який ти, чи зберіг чистоту душі й віру в добро, чи витримаєш їхні нескінченні "чому" та "як" і вимогливий, непідкупний погляд? Чи схвалить він тебе — себе, дорослого? Чи не втратив ти змогу розуміти його — себе — дитину?

Діти зневіряються у змозі деяких дорослих розуміти їх, перестали ділитися своїми проблемами та мріями, стали ховати, мов від чужаків, вогник свого яскравого життя.

Безперечно, у наш час космічних швидкостей і майже розумних механізмів можна все пояснити й розрахувати, не залишити жодної таємниці у світлі неонових ламп, посміятися з наївної віри в Діда Мороза. Але так добре й тепло на душі при мерехтливому вогнику свічки, що зберігають рожеві дитячі долоні, так чудово почути музику вітру й розмову далеких зірок!

Тож нехай поринуть зі сторінок книги мрії та напівзабуті дитячі враження, нехай знову стануть поруч вічні цінності.

Якось радісно і вдячно зустрічаєш на перших сторінках книги "удава, що проковтнув слона" — як перевірку на своє справжнє, не зверхнє розуміння світу, посміхаєшся скриньці з дірочками, де живе найкращий у світі баранець. По-доброму посміхаєшся присвяті книги з поясненням і виправленням автора — присвяті другові, "коли той був маленьким"...

Хлопченя з блакитними очима та золотавим волоссям своїм серйозним проханням владно втручається у наше життя, як добра казка, що приходить на до у скрутну хвилину, як цілюща вода дитинства, що очищає душу. Він дасть надію та сили, які відкривають у пустелі криниці, які дарують зорі, що можуть дзвінко сміятися.

1 не розумний, досвідчений (дорослий!) пілот повчає малюка. Ні, це Маленький принц вчить розуміти і цінувати справжнє диво спілкування. Ні марево величності Короля, ні гучні промови Честолюбця, ні удавана зайнятість жадібного Бізнесмена, ні прагнення Пияка зануритися у себе, втекти від реального життя, ні псевдоученість і показна паперова праця Географа не вводять його в оману. За гучними правильними словами він бачить їхню пустоту: "Дивні люди ці дорослі!"

Тільки Ліхтарник, що безкорисливо, навіть у збиток собі, виконує свій обов'язок, приваблює його: він єдиний, хто вміє світити іншим, єдиний, з ким би хотілося потоваришувати.

Треба дійсно мандрувати, пройти випробування, щоб зрозуміти тих, хто був із тобою поруч, щоб почути на відстані сльози у словах Троянди і навчитися сумувати за нею, навіть точно знаючи, що вона не єдина красуня-квітка на світі.

Не можна набути досвіду, придбати знання, не заплативши за це собою, не віддавши частку себе. Не можна пізнати радість зустрічі, не відчувши біль розлуки.

Друзів обирають не очима, не розумом, а серцем, нічого й нікому не пояснюючи у своїй любові. Краще мати і втратити, ніж усе життя зберігати себе від втрат, ні до кого не пригортаючись серцем.

Цієї вічної мудрості і навчив Маленького принца Лис. Саме завдяки йому він відчув, що його Троянда — єдина у світі та найдорожча за усіх, що вона чекає на нього там, на маленькій рідній планеті — острівку серед безкрайого Всесвіту.

"Добре бачить лише серце. Найголовнішого очима не побачиш", — звучать заповітні слова Лиса, визнаючи сенс цієї казки-притчі.

"Ми завжди у відповіді за тих, кого приручили", — це теж важливі слова на сторінках цієї книги, що вчить нас свято виконувати на Землі найважливіший обов'язок, вчить добра й порядності. Перед рідними та друзями. Перед учнями та учителями. Перед усіма мешканцями планети Земля. Перед самим собою, маленьким і дорослим.

Я знаю, що нещодавно знайдено уламки літака, на якому піднявся у свій останній виліт під час Другої світової війни Антуан де Сент-Екзюпері, відважний пілот і добрий товариш, письменник і журналіст, мрійник і фантазер, людина, з якою я б дуже хотіла зустрітися. Тому так хочеться думати, що він летить у Всесвіті, щоб завітати у гості до Маленького принца. А може, просто перетворився на зірку і світло від неї ще довго світитиме людям, зігріватиме серця.

Цитатный план к поэме М. Ю. Лермонтова "Мцыри".

I Немного лет тому назад, Там, где, сливаяся, шумят, Обнявшись, будто две сестры, Струи Арагвы и Куры, Был монастырь.
II Однажды русский генерал Из гор к Тифлису проезжал; Ребенка пленного он вез…
1. Он был, казалось, лет шести, Но в нем мучительный недуг Развил тогда могучий дух Его отцов.
2. Из жалости один монах Больного призрел, и в стенах Хранительных остался он, Искусством дружеским
3. …после к плену он привык, Стал понимать чужой язык.
4. …вдруг однажды он исчез Осенней ночью.
5. Его в степи без чувств нашли И вновь в обитель принесли.
6. Он на допрос не отвечал И с каждым днем приметно вял.
III Все лучше перед кем-нибудь Словами облегчить мне грудь…
1. Я мало жил, и жил в плену.
2. Я знал одной лишь думы власть, Одну - но пламенную страсть…
3. Угрюм и одинок, Грозой оторванный листок, Я вырос в сумрачных стенах Душой дитя, судьбой монах.
4. И видел у других Отчизну, дом, друзей, родных, А у себя не находил Не только милых душ - могил!
5. Ты хочешь знать, что видел я На воле?
6. И стало в памяти моей ясней, ясней…
а) И вспомнил я отцовский дом, Ущелье наше и кругом В тени рассыпанный аул…
б) А мой отец? он как живой В своей одежде боевой Являлся мне…
7. Ты хочешь знать, что делал я На воле? Жил…
8. ..жизнь моя Без этих трех блаженных дней Была б печальней и мрачней Бессильной старости твоей.
9. Я сам, как зверь, был чужд людей И полз и прятался, как змей.
10. …на краю Грозящей бездны я лежал…
11. Кругом меня цвел божий сад.
12. …не раздался В торжественный хваленья час Лишь человека гордый глас.
13. Вдруг - голос - легкий шум шагов…
14. Держа кувшин над головой, Грузинка узкою тропой Сходила к берегу.
15. Трудами ночи изнурен, Я лег в тени.
16. Я цель одну - Пройти в родимую страну - Имел в душе…
IV Но скоро в глубине лесной Из виду горы потерял И тут с пути сбиваться стал.
1. Все лес был, вечный лес кругом, Страшней и гуще каждый час…
2. Я стал влезать на дерева; Но даже на краю небес Все тот же был зубчатый лес.
3. Тогда на землю я упал; И в исступлении рыдал…
людской Я не желал…
5. И если б хоть минутный крик Мне изменил - клянусь, старик, Я б вырвал слабый мой язык.
6. Но тут я плакал без стыда. Кто видеть мог? Лишь темный лес Да месяц, плывший средь небес!
V То был пустыни вечный гость - Могучий барс.
1. Сырую кость Он грыз и весело визжал…
2. Я ждал, схватив рогатый сук, Минуту битвы…
3. …сердце вдруг Зажглося жаждою борьбы И крови…
4. И вот в тени ночной Врага почуял он, и вой Протяжный, жалобный как стон Раздался вдруг…
5. Удар мой верен был и скор…
6. Он застонал, как человек, И опрокинулся.
7. Но вновь, Хотя лила из раны кровь Густой, широкою волной, Бой закипел, смертельный бой.
8. …мы, сплетясь, как пара змей, Обнявшись крепче двух друзей, Упали разом, и во мгле Бой продолжался на земле.
9. Я пламенел, визжал, как он; Как будто сам я был рожден В семействе барсов и волков Под свежим пологом лесов.
10. Он встретил смерть лицом к лицу, Как в битве следует бойцу!. .
VI Но тщетно спорил я с судьбой: Она смеялась надо мной!
1. Я вышел из лесу.
2. Вдали аул Куриться начал.
3. …понять Не мог я долго, что опять Вернулся я к тюрьме моей.
4. Да, заслужил я жребий мой! Могучий конь, в степи чужой, Плохого сбросив седока, На родину издалека Найдет прямой и краткий путь… Что я пред ним?
VII Когда я стану умирать, И, верь, тебе не долго ждать, Ты перенесть меня вели В наш сад, в то место, где цвели Акаций белых два куста… Оттуда виден и Кавказ!    ну  пойдёт? или как?

У нас тоже было такое задание в 8 классе, я не понимаю, что здесь сложного? Мне 5 поставили. (Цифры означают, к какой главе принадлежит цитаты) 
1) Немного лет тому назад... Был монастырь. 
2) Однажды русский генерал 
     Из гор к Тифлису проезжал 
     Ребёнка пленного он вёз 
3) Я никому не мог сказать 
4) Священных слов "отец" и "мать". 
     Конечно, ты хотел, старик,
     Чтоб я в обители отвык
     От этих сладостных имён-
     Напрасно: звук их был рождён
     Со мной.
5) Меня могила не страшит: 
    Там, говорят, страданье спит
    В холодной вечной тишине, 
    Но с жизнью жаль расстаться мне.
6) Вдали я видел сквозь туманы,
    В снегах, горящих как алмаз,
    Седой, незыблемый Кавказ. 
7) И вспомнил я отцовский дом,
    Ущелье наше, и кругом
    В тени рассыпанный аул; 
    Мне слышался вечерний гул. 
8) Я убежал. О, я как брат 
    Обняться с бурей был бы рад! 
    Глазами тучи я следил, 
    Рукою молнии ловил 
9) Бежал я долго - где? куда? 
 Не знаю! Ни одна звезда 
 Не озарила трудный путь. 
Ну, вот примерно так и надо, а дальше можно и самой продолжить