Рассказ из журнала мурзилка 2015 года 2016
Ответы
Міф про походження кукурудзи:
У полях ставало усе менше і менше тварин. У ріках і озерах усе рідше і рідше можна було побачити спини сріблистих риб. Дерева вже не приносили плодів, зникли і великі звірі: ягуари, гризуни капивари, таніри, олені, муравьеди. У вечірнім повітрі вже не чувся переклик птахів жаку і птахів макуко: фруктові дерева засохли. Індіанці, що у ту пору ще не обробляли землю, зовсім зубожіли. З їхніх селищ пішла радість, що приносило їм достаток колишніх часів. Смутно виглядали їхньої хатини.
Засмучені старі цілий день спали на циновках, вони сподівалися, що бог Туна зішле їм барило меду. Жінки сиділи в колі на землі і скаржилися на свою бідність. Сумні юнаки дрімали з порожніми шлунками. А чоловіки від нічого робити бродили але лісам, де вже потрібно нікого було ловити за до ласо, пастки чи капкана. Навіщо вони були тепер їм потрібні?
Люди так жахливо страждали, що один раз на лісовій галявині два друзі-індіанці з племені гуарани вирішили попросити до у Великого духу – у Ньяндейари. Обоє добре знали, що для того, щоб дух почув їх благанням, необхідно принести жертву. Але яку? Вони готові були піти на найстрашніші іспити, аби не бачити, як їхнє плем'я, їхній родичі помирають від виснаження через те, що в них немає їжі.
Прийнявши таке рішення, обоє індіанця розтяглися на випаленій галявині і стали чекати. Настала ніч. На землю спустилася тяжка тиша, тяжка, тому що не чутно було голосів живих істот. Раптово в двох кроках від наших індіанців виник посланець Ньяндейари.
– Чого ви хочете від Великого духу? – запитав він.
– Ми просимо якої-небудь нової їжі для нас самих і для наших родин, тому що дичина, риба і плоди зникли з лиця землі.
– Добре, – мовив посланник. – Ньяндейара згодний почути ваше благанням. Але для цього ви повинні боротися зі мною доти, поки найслабший з нас не розстанеться з життям.
Обоє індіанці прийняли ці умови і кинулися на посланця Великого духу. Спочатку чувся тільки важкий подих борців, глухі удари падаючих на землю тіл так шурхіт піску, що розкидається ногами і сиплеться на траву. Незабаром, однак, слабший з індіанців підняв руки, схопився за голову і повалився на землю...
Він був мертвий. Його друг у глибокому горі поховав його неподалік від місця сутички.
Наступила весна, і, немов силою чарівництва, на могилі загиблого індіанця по імені Ауаті виросла прекрасна рослина з великими зеленими листами і золотавими колоссями. У пам'ять індіанця, що пожертвував собою для блага свого племені, гуарани назвали цю рослину – свою нову їжу – кукурудза ауат
Ответить на вопрос
Поделитесь своими знаниями, ответьте на вопрос:
Это было давно, когда на Высоковольтном поле ещё стояла пасека.
Пошли как-то дети в лес за грибами. Но вскоре вернулись в деревню перепуганные и рассказали, что встретили в лесу страшного зверя.
– Ноги кривые, а голова квадратная и блестит. Чистая мамона!
Мужики переполошились, похватали палки-топоры и двинули в лес. С ними пошёл пасечник Зуев, который на всякий случай захватил крепкие верёвки.
Вышли на опушку у родника. Глядят, и вправду стоит у берёзы странный зверь с квадратной, сверкающей на солнце головой, и бьётся башкой в дерево – бум! бум!
Мужики уже хотели броситься на «мамону», но тут Зуев удивлённо воскликнул:
– Ёлки-палки, это ж мой бидон!
Тут все присмотрелись получше и сообразили, что перед ними молодой медведь с бидоном из-под мёда на голове.
Зуев предложил привязать верёвки к ручкам бидона и сдёрнуть его с безопасного расстояния.
– Только ты осторожней, – сказал председатель сельсовета, у которого был самый большой и красный топор с пожарного сельсоветского щита.
– Ничего, – ответил Зуев, – пока медведь в бидоне, он безопасный.
Пасечник привязал верёвки к ручкам, а потом вместе с председателем сдёрнул бидон с «мамоны». Все увидели измазанную в меду морду. Ошарашенный светом медведь сел на задние лапы. Но тут же от громкого смеха да ещё оттого, что вдруг увидел перед собой столько людей, ухнул и бросился наутёк.
Зуев свой бидон отмыл и поставил дома на полку. Многие пытались у него эту тару купить, да он не продаёт. Потому что нет на свете другого бидона, в котором бы медведь застревал!