Написати о краснодарском крае ему 80 лет сочинение

Нашему любимому краснодарскому краю уже 80 лет . в нем очень много разных достопримечательностей . например : роза хутор очень красивое место , Рица это место наполнено очень приятными воспоминаниями .в краснодарском крае очень много красивых мест . и об них всех к сожелению я рассказать не могу . мы очень любим и ценим тебя . наш краснодарский край !

Він писав вірші й подорожні нотатки, художньо обробляв фольклорний матеріал. Чимало письменник зробив для популяризації літературних і культурних надбань інших країн. Він перекладав європейську поезію з вісімнадцяти мов, випускав збірки зарубіжних авторів. Завдяки його зусиллям американські читачі долучилися до найзначніших досягнень світового письменства.

У своїх поетичних творах Лонгфелло часто звертався до теми минулого Америки, змальовуючи картини життя перших поселенців і принижене становище корінних народів. Головною пам’‎яткою самобутній індіанській культурі стала його поема «Пісня про Гайавату», написана на основі давніх легенд і переказів.

Літературознавча довідка

Поема — великий за обсягом віршований твір з ліричним або оповідним сюжетом.

Консультація професора філологова

З історичних джерел відомо, що вождь ірокезів1 Гайавата існував насправді. Він жив у XVI ст. й уславився, зокрема, тим, що об’‎єднав у міцний союз декілька ворогуючих племен. Однак у своїй поемі Лонгфелло змальовує не історичного Гайавату, а образ, створений народною фантазією. Подібно до багатьох міфічних персонажів, цей герой не є смертною людиною: його бабуся — донька нічних світил, а батько — Володар вітрів. Колись Володар вітрів покинув матір Гайавати, і вона померла від горя, тож хлопчика виростила бабуся. Змужнівши, Гайавата вирішив помститися батькові й вступив з ним у нерівний бій. Перемоги він не здобув, але Володар вітрів, високо оцінивши хоробрість сина, провістив йому життя, сповнене великих звершень.

У поемі Лонгфелло йдеться про численні подвиги Гайавати, який уособлює силу духу, непідкупність, мудрість та інші чесноти.

На початку твору Владика Життя, Гітчі-Маніто, збирає вождів різних племен на раду, під час якої закликає їх до миру та єднання. Цей заклик набуває в поемі значення узагальненої думки про те, що братерська любов, злагода і єдність є запорукою могутності й благополуччя нації.

1Ірокези — група корінних американських народів, що складалася з п’‎яти споріднених племен.

Объяснение:

В событиях «Слова о полку Игореве» большую роль играет природа. Автор делает ее живым существом страдать и радоваться вместе с героями поэмы, оценивать их поступки. Вся природа, описанная человеком, принимавшим участие в бою против половцев, проникнута любовью к родине. Именно поэтому природа в этом произведении героям, борющимся не за свое личное счастье, а за счастье своей родины.Когда князь Игорь выступает в поход на половцев, природа как-будто старается удержать его, предупредить об опасности. Об этом свидетельствуют: затмение солнца, крик филина.С природой связан также образ жены Игоря – Ярославны. Тоскуя по Игорю, тревожась за его войско, она обращается в своих мольбах к природе (ветру, Днепру, солнцу).Природа страдает вместе с матерью убитого князя Ростислава, горюющей о сыне:«Цветы почернели от скорби! 
Дерево в тоске к земле припало!»Природа и князю Игорю бежать из плена. Она укрывает его от преследователей, и он благополучно возвращается домой.С природой неразрывно связан каждый образ «Cлова о полку Игореве». Человек, написавший поэму, хорошо знал природу и связывал с ней не только жизнь людей в целом, но и события, происходившие с ними.
В "Слове" природа рисуется в обширной перспективе. В действие введены огромные географические пространства: Половецкая степь, "синее море", Дон, Волга, Днепр, Донец, Дунай, Западная Двина, Рось, Сула, Стугна, Немига, а из городов — Корсунь, Тмутаракань, Киев, Полоцк, Чернигов, Курск, Переяславль, Белгород, Новгород, Галич, Путивль, Римов и другие — вся Русская земля находится в поле зрения автора, введена в круг его повествования.
Масштабы битвы русских с половцами охватывают всю степь благодаря слиянию природы с действиями людей: перед битвой с половцами кровавые зори свет поведают, черные тучи с моря идут. Быть грому великому, идти дождю стрелами с Дону великого. Земля гудит, реки мутно текут, прах над полями несется. После поражения войска Игоря широкая печаль течет по Руси.

    Ярославна в плаче обращается к ветру, веющему под облаками, лелеющему корабли на синем море, к Днепру, который пробил каменные горы сквозь землю Половецкую и лелеял в себе Святославовы насады до Кобякова стана, к солнцу, которое тепло и прекрасно, а в степи безводной простерло жгучие свои лучи на русских воинов, жаждою им луки скрутило, истомою им колчаны заткнуло.
Живая картина древней половецкой стели, донесенная до нас в содержании поэмы, — яркое свидетельство того, что "Слово о полку Игореве" написано ее очевидцем — может быть, участником степного похода Игоря.