Обсудите с друзьями чему важному учат народные сказки

Новости

Чему учат русские сказки?

24 января 2013, 16:40

Воспитание ребенка без сказок представить невозможно. Но смысл сказок никогда не лежит на поверхности. При аллегорий, в иносказательной манере в сказки заложена вековая мудрость народа.

Чему учат наши сказки?

Русские народные сказки учат добру, добро всегда побеждает зло, но только путь к победе можетбыть слишком долгим. Сказки дают ребенку первое представление о таких понятиях, как добро и зло, мудрость и коварство, прощение, сострадание. Если верить в себя, не отступать от своих принципов — все получится. В образах сказочных героев, в их взаимодействии с окружающим миром реалии жизни адаптируются для детского восприятия. Дети все воспринимают, а если и не догадываются о морали, которую содержит текст, то хотя бы стараются быть похожими на добрых, отзывчивых и находчивых героев.

Русские народные сказки знакомят ребенка с огромной вселенной, в которой ему придется жить, с ее физическими законами, животным миром, историей и культурой.

Что добро всегда побеждает зло.

Тургенев наделил Базарова нетерпимостью ко всему не потому, что он искажал действительность. В действительности были такие «нигилисты» в русской жизни, и писатель всеми силами души, всем своим талантом стремился предупредить своих читателей о драматических последствиях пренебрежительного отношения к тем духовным ценностям, которые были выработаны в Ведь и природа не только мастерская, как утверждает Базаров, но и храм. Речь идет вообще обо всей полноте человеческого существования, человеческих взаимоотношений, о любви, которую Базаров попытался, было свести к физиологии, но именно тут-то и потерпел самое сокрушительное поражение, потому что редко кто из тургеневских героев смог достойно пройти испытание любовью. Базаров не был здесь исключением, хотя его поражение, естественно, зависело от совершенно иных причин, чем, например, поражение Рудина. Вот почему в последние годы советские литературоведы выдвигают на первый план в романе Тургенева очень важную и сегодня идею органической преемственности культурных ценностей в ходе смены одних поколений другими.

Греки — вчителі римлян. Римські письменники, безперечно, є спадкоємцями грецьких. Однак це не означає вторинності їхньої творчості, а відтак меншовартості. Автори римської літератури поставили собі за завдання дати відповіді на запитання, що не прозвучали в еллінів. їхньою метою було перерости власних учителів.Греків час мало цікавив, їх захоплювало дослідження предметів, занурення в їх сутність. Римлян цікавить насамперед час і те, як змінюється одна й та сама річ під його впливом. Над такими речами, як «внутрішній світ», «душа», «серце», давні греки почали замислюватись порівняно пізно і їх певною мірою стривожила масштабність цих досліджень. Греки зрозуміли, що у внутрішньому світі людини розум часто не є керманичем, що існують безліч почуттів та станів, які визначають наші дії і керують життям. Досліджувати та опановувати ці нестримні, суперечливі та змінні почуття випало на долю римлян.
За правління першого імператора Риму Октавіана Августа розпочалася «золота доба» римської літератури. Саме в цей час було написано найвизначніші твори римської літератури. Після припинення міжусобиць у Римі було офіційно проголошено настання нового «золотого віку», який приніс із собою принцепс («перший серед рівних» — так дозволяв називати себе Октавіан, уникаючи назви імператор). Ті, хто пережив жах громадянської війни, щиро вірили у настання «золотої доби» й усіма силами прагнули її прославити.