Выписать имена, отчества и фамилии композиторов

Чайковский, Глинка, Боров, Римский Корсаков, Гамгамов

Романтический «благородный» разбойник – образ, который хорошо известен в мировой литературной практике. Как правило, ими становились отверженные представители дворянского сословия, вероломно обманутые друзьями либо оскорбленные продажным законом.

Пушкинский герой Владимир Дубровский – один из таких «благородных» рыцарей ночи. Но разбойником он стал не сразу. Читателю известно, что этот молодой человек получил воспитание в Кадетском корпусе, затем проходил службу в гвардейском полку города на Неве. Как типичный дворянский сын, не испытывающий недостатка в средствах, он вел обычную жизнь молодого повесы: играл в карты, кутил, влезал в долги, мечтал о богатом приданом при женитьбе. Правда, это лишь внешняя сторона его жизни. Душа его страдала без материнской любви и отцовской ласки. Он почитал своего родителя, любил родной дом, в котором его детские годы.

Старый Дубровский умер, не выдержав моральных издевательств своего «друга» Троекурова, неправдой отобравшего его родовое поместье Кистиневку. Владимир узнал об этом неправедном поступке и поступил как настоящий романтический герой. Он сжег поместье и вместе с преданными ему слугами отправился разбойничать. Его поступок можно объяснить. Владимир не смог оставить ненавистному для него человеку память о самых близких ему людях. Вряд ли случайно Дубровский перед пожаром в Кистиневке «с сильным движением чувства» читает письма матушки.

Владимир Дубровский прекрасно понимал, какая жизнь ожидает его в будущем. Ему грозило нищенское существование. Безысходность толкает его на путь разбоя. Шайка, руководимая им, грабит и сжигает богатые поместья, но Покровское – усадьбу Троекурова – он не трогает, ибо там живет его возлюбленная Маша. Любовь к ней немного гасит гнев, Владимир признается, что он «отказался от мщения, как от безумства». Но остановить разбойничий произвол уже невозможно.

Нападения происходят все чаще. И хотя, проявив исключительное благородство, Дубровский по-прежнему не мстит Троекурову и не убивает князя Верейского, ставшего мужем Маши, но он продолжает неправедный промысел, который становится все более жестоким и дерзким.

Разбойничье «благородство» заканчивается самой настоящей кровавой войной и убийством офицера. Теперь уже Дубровский – убийца, а не защитник и мститель. Сам, понимая это, Владимир распускает свою банду, после чего «грозные грабежи и пожары прекратились».

Объяснить поведение Дубровского можно, а вот оправдать нельзя, ибо одна из христианских заповедей гласит: «не убий». Человека, преступившего эту черту по любой причине, поэтому и называют преступником.

Образ Павлуся «За сестрою» — втілення героїзму, він відважний лицар та герой. Цитатна характеристика Павлуся розкриває його риси характеру. «За сестрою» характеристика Павлуся Павлусь — пятнадцятирічний хлопець, представник славного козацького роду Судаків. Риси характеру Павлуся Вольові якості: а) цілеспрямованість і наполегливість; б) мужність і витримка; в) незламність і твердість; г) готовність на самопожертву; д) велика сила волі; е) ненависть до гнобителів українського народу, зрадництва. Розум і кмітливість: а) володіння зброєю; б) застосування знань, отриманих від діда Андрія і козаків. Почуттєві риси: а) справедливість; б) вірність; в) сердечність і доброта; г) гордість; д) кмітливість і винахідливість; е) любов до сестри, родини, рідного краю; є) вміння реально оцінювати ситуацію. План-характеристики Павлуся з твору «За сестрою» 1. Павлусь — козацький нащадок. 2. Прив’язаність хлопця до сестри, його лицарська поведінка. 3. Засвоєння козацьких умінь та навичок. 4. Відвага, сміливість та кмітливість головного героя. 5. Допитливість, здатність Павлуся до науки, його товариський характер. 6. Твердість у вірі. 7. Співчуття до невільників, волелюбність. 8. Блискучий план врятування сестри. 9. Любов до рідного краю. 10. Вірність даному слову. А. Чайковський «За сестрою» характеристика Павлуся Головний герой повісті — Павлусь. Хлопець жив у сел вка з дідусем, матір’ю та сестрою Ганнусею, але одного дня життя його перевернулося. Павлусь утратив рідних, а сестру татари забрали в полон. Щоб урятувати її, герой вирушає в далекі й небезпечні мандри. Павлусь намагається довести собі, що він — гідний нащадок козаків-запорожців, вірних захисників України. Саме тому хлопець залишає козаків, старшого брата й батька та їде за сестрою. Чимало перешкод виникло на шляху до Криму, але хлопець не здавався: він же славного козацького роду! Його продавали, змушували тяжко працювати, карали, але він гідно переніс випробування долі, не втратив почуття гідності, допомагав іншим у скруті. Звісно, що таким сміливцям посміхається доля. Павлусь досяг своєї мети: Девлет-ґірей відпускає сміливого хлопчину з сестрою з неволі та навіть дає охоронну грамоту, щоб дорогою не чіпали татари. Павлусь знайшов свою сестру завдяки геройству, відвазі, кмітливості. Навіть Девлет-ґірей визнав: «Добре в тебе серце, хлопче!»