ответить на вопрос почему автор 'слово ' рассказал о поражении но не о победе?

Да уж какая победа, когда Игорь бесславно в плену, а нам про это читать мерзко: мы же, русские, не позволяли как будто себе отдыхать после полона ( а чего: князя Игоря ведь держали вольно) .
Но дело в том, как я думаю, что "Слово... " - это не простой, обыкновенный эпизод из жизни русского князя, а, наоборот, - плач народа за попрание народной гордости: ведь с русскими князьями ассоциировалась уверенность в нерушимости русских границ, жила надежда, что завтра будет лучше, чем вчера.
И всё равно русский народ даже в описании этого бесславного события сочувствует князю, потому что видит в нём оплот и надежду.
Что тут сказать: во истину блаженны верующие!
Потому что здесь важна не идея победы, а идея единства русских войск, русского народа перед лицом общего горя, не тоолько в радости, но и в горе.

Колоній — істинний васал, він виконує волю свого сюзерена, тим не менш ревно оберігає і власні інтереси. Царедворець зі стажем, він легко нехтує моральними правилами, формально згадуючи про них тільки в ритуальній батьківській розмові. Канцлер не вважає, що, збираючись підслуховувати розмову Гамлета і королеви, він приймає якісь правила. Вони для нього взагалі не є чимось суттєвим, тобто чимось таким, за що людина може поплатитися життям. Для нього важливо інше: дізнатися, що в думках у принца і прислужитися королю. Помирає він від руки Гамлета, як шпигун, що підслуховує розмову королеви з сином. Гамлет сприймає смерть канцлера лише як справедливе покарання за підлий вчинок.

Історію рідної країни та її романтичну спадщину треба знати і вивчати, бо без цих знань неможливо творити сучасне і майбутнє своєї батьківщини, неможливо робити це, не повторюючи помилок своїх попередників. Також не можливо формувати сучасне суспільство і його моральні цінності, наповнювати людські душі почуттям прекрасного та вірним розумінням доброго та поганого. Незважаючи на те, що історія українського народу була в усі часи занадто кривавою, саме романтична складова національної культури і літератури допомагає побачити все прекрасне, що зберегли для своїх нащадків видатні митці минулого.
Душа наших співвітчизників виснажилася за довгі століття змагання за право існування, за право вільного життя. Завдяки романтиці, присутній у творах більшості українських письменників, у творах художників і композиторів, нашим сучасникам вдалося не втратити дух щирості і доброти, дух життя, а не байдужого існування. Природна потреба людини заглянути в глибину нашого минулого диктується необхідністю збагнути те, що відбувалося у стародавні часи, збагнути сенс життя свого народу, знайти в цьому житті надихаючі і живі цінності, створені нашими предками. Бо надбання нашого народу – це не просто нагромадження фактів історії, які достатньо складно зрозуміти звичайній людині, це романтика боротьби за свій добробут і за своє щастя.
Це та життєстверджуюча святиня, до якої ми знову і знову звертаємося перед тим, як вирушати у чергову путь нових соціальних перетворень. Романтична спадщина минулого нам дуже потрібна, бо це прорахунки і досягнення наших предків, які завжди були і назавжди залишаться підмурком культурного та духовного розвитку українського народу.