Изложение 9 класс на тему "чарынский каньон"

Каньо́н Чары́н (каз. Шары́н) — протянувшийся на 154 км каньон вдоль реки Чарын в Казахстане. Каньон располагается в 195 км восточнееАлма-Аты, недалеко от границы с Китаем. Каньон входит в территориюЧарынского национального парка, образованного 23 февраля 2004 года
Чарынский каньон — памятник природы, сложенный из осадочных пород, возраст которых составляет около 12 миллионов лет. Высота отвесных гор каньона достигает 150—300 м.

Наиболее интересным местом для туристов является так называемая Долина за́мков, длина которой составляет около 2 км, ширина — 20-80 м.

В лоне каньона сохранилась роща реликтового вида ясеня, пережившего эпоху оледенения — ясеня согдийского. Другая подобная роща есть только в Северной Америке. С 1964 года Ясеневая роща объявлена Памятником природы. Также огромный интерес представляет итуранговая роща — роща азиатского тополя.

Ландшафтное разнообразие Чарынского каньона обуславливает многообразие флоры и фауны. Здесь произрастает более 1500 видов растений, 17 из которых занесены в Красную книгу Казахстана и 62 вида млекопитающих, 103 вида гнездящихся птиц, 25 видов рептилий.

Это изи внизу ответ

Объяснение:

20-30-ті роки ХХ ст.— час, який міг би стати «золотою добою» українського мистецтва, а перетворився на одну з найтрагічніших сторінок. Саме тоді українське письменство до-сягло якісно нового, сказати б, європейського рівня, про що свідчить багато факторів. Головний серед них — те, що це вже була література вільна, упевнена в собі, позбавлена малоросійського комплексу меншовартості.

Дмитро Фальківський, який належав до письменників, покоління котрих відомий літературознавець Ю. Лавріненко назвав «розстріляним відродженням», писав:

Комусь дано діла творить великі,

Що ниткою простягнуться в віки,

А з мене досить,

Що не був дволикий,

Що серця не міняв на мідяки.

Объяснение:

За своє життя я встигла прочитати багато різних творів. Кожен із них по-своєму цікавий, про кожен можна багато говорити. Але я хочу зупинитися на творі, який прочитала цього літа. Це новела О. Генрі «Останній листок». Автор уславлює людську віру у життя, взаємодо стверджує – не за яких умов не можна втрачати надію на краще.

Події новели відбуваються у сумній, сірій квартирі, де мешкають дві подруги-художниці. Уява хворої на пневмонію дівчини пов’язує залежність її життя з листям плюща, що опадає. З останнім опалим листочком воно скінчиться. Неймовірно, жахливо! Та Джонсі справді марніє щохвилини, рахуючи листочки, які цупко тримаються гілочки.

З таким ходом справ не може миритися подруга. Сью шукає до знаходить її там, де, здавалося б, ні на що не можна сподіватися. Вчинок невдахи-художника Бермана врятував ситуацію: листочок, намальований ним на стіні будинку, не міг полетіти слідом за вітром тож й повернув Джонсі віру у те, що вона буде жити. Шкода лиш Бермана, який, застудившись під час роботи, помирає. Але, я гадаю. він буде жити у пам’яті дівчат, у шедеврі, який залишився на стіні, у свідомості читачів твору.

Новела «Останній листок» сповнила мене якимось неймовірними почуттями, не дитячими думками про своє життя. Я зрозуміла, як важливо вірити у життя, бути готовим до ншим у скрутну хвилину