История создания – стихотворение написано в 1955 году и относится к позднему периоду творчества Заболоцкого, когда он следовал реалистической литературной традиции.
Тема – многообразие человеческих лиц, в каждом из которых можно найти что-то интересное.
Композиция – одночастная, идея последовательно развивается от первой до последней строфы.
Жанр – философская лирика.
Стихотворный размер – четырехстопный амфибрахий с парной рифмой.
Эпитеты – “пышные порталы”, “жалкие лачуги”, “мертвые лица”, “ликующие песни”.
Метафоры – “струится дыханье весеннего дня”, “мертвые лица закрыты решетками”, “малую хижину знал я когда-то”.
Сравнения – “словно темница”, “как солнце сияющих нот”, “другие – как башни”.
Анафора – “есть лица”.
Объяснение:
Краткий анализ.
История создания – стихотворение написано в 1955 году и относится к позднему периоду творчества Заболоцкого, когда он следовал реалистической литературной традиции.
Тема – многообразие человеческих лиц, в каждом из которых можно найти что-то интересное.
Композиция – одночастная, идея последовательно развивается от первой до последней строфы.
Жанр – философская лирика.
Стихотворный размер – четырехстопный амфибрахий с парной рифмой.
Эпитеты – “пышные порталы”, “жалкие лачуги”, “мертвые лица”, “ликующие песни”.
Метафоры – “струится дыханье весеннего дня”, “мертвые лица закрыты решетками”, “малую хижину знал я когда-то”.
Сравнения – “словно темница”, “как солнце сияющих нот”, “другие – как башни”.
Анафора – “есть лица”.
Мне понравилось произведение))
Поделитесь своими знаниями, ответьте на вопрос:
Художні засоби у вірші "мій дух як ніч"
Байрон не розвиває у своєму вірші біблійний сюжет, навпаки, відштовхуючись від нього, він пропонує свою, суто романтичну інтерпретацію конфлікту, героями якого стають жорстокий світ і людська душа, що потерпає від його образ. Не чужорідний злий дух, який вселяється в людину з метою нашкодити їй та відвернути її від Бога, а сама душа людини, змарнована песимізмом і розчаруванням, уподібнюється поетом немовби демону скорботи («мій дух, як ніч»), який розриває муками неймовірних страждань мозок і серце:
Молю тебе, заплакать дай,
Бо розпадеться серце з мук,
Воно в собі терпить давно,
Вже в йому вщерть тяжких образ;
Як не спів, воно
Від мук страшних порветься враз.
(Переклад В. Самійленка)Душа ліричного героя охоплена не світлим елегійним смутком — звичним для ліричного вірша настроєм, а трагізмом безнадійного відчаю, скорботним відчуттям приреченості, від якої в цілому світі вже не знайдеться ліків. Ці емоційно-смислові інтонації надзвичайно тонко вловив російський перекладач вірша, також поет-романтик Михайло Лєрмонтов, який навіть додав до свого перекладу відсутній в байронівському оригіналі образ душі як «сповненого отрути кубка смерті», що ще більше посилювало трагічний пафос «світової скорботи» ліричного героя вірша.