10 вопросов к сказке о царе берендее

Кто такой Берендев, какой характер у Берендева, какой характер у Иван-Царевича

Ской «Капитанской дочки» я тоже не придавала эпиграфам особенного значения. Но Пушкин предпослал эпиграф не только ко всей повести в целом, но и к каждой отдельной главе. Поскольку сами события излагаются от первого лица главным героем Петром Гриневым — авторский прием, используемый Пушкиным для большей достоверности, — именно эпиграфы «от издателя» заключают в себе точку зрения автора.

Общий эпиграф — «Береги честь смолоду» — действительно отражает главную мысль произведения, причем не только в образе главного героя Петруши Гринева, но и других героев. Его отец, Андрей Петрович Гринев, служивший при графе Минихе, ставит честь превыше всего — выше карьеры, состояния и душевного комфорта. Для сына своего он выбирает путь честного офицера, отправляя его не в блистательный гвардейский полк, к которому Петруша был приписан с рождения, а в армию.

Рассказывая о начале жизненного пути Петруши, обычного дворянского недоросля, Пушкин подчеркивает влияние отца на формирование его характера эпиграфом из «Княжнина» к I главе:

Был бы гвардии он завтра ж капитан.

Того не надобно: пусть в армии послужит.

Изрядно сказано! Пускай его потужит…

Да кто его отец?

Исток верности присяге честных служак вроде капитана Миронова и поручика Ивана Игнатьича объясняет один из эпиграфов (из «Недоросля») ко II главе
Старинные люди, мой батюшка.

К III главе Пушкин предпослал сразу два эпиграфа. Первый из них взят из солдатской песни:

Мы в фортеции живем,

Хлеб едим и воду пьем;

А как лютые враги

Придут к нам на пироги,

Зададим гостям пирушку:

Зарядим картечью пушку.

Эпиграф как бы предвосхищает описание Белогорской крепости — «забором», простоты нравов в ней и строгого подчинения присяге. Старинное слово «фортеция» как нельзя лучше характеризует состояние крепости. Эпиграф к главе VII тоже взят из народной песни:

Голова моя головушка,

Голова послуживая!

Послужила моя головушка

Ровно тридцать лет и три года.

Ах, не выслужила головушка

Ни корысти себе, ни радости,

Как ни слова себе доброго

И ни рангу себе высокого;

Только выслужила головушка

Два высокие столбика,

Перекладинку кленовую,

Еще петельку шелковую.

Этот эпиграф — не просто «путеводная звезда» к VII главе, предвосхищающая события: гордый и мужественный ответ капитана Миронова и Ивана Игнатьича самозванцу и их трагический конец на виселице. У этих строчек есть еще одна роль. Она переплетается с народной «песней про виселицу, распеваемой людьми,

Наталка, як втілення найкращих рис української жінки. За твором Івана Котляревського “Наталка Полтавка”

 

      Зворушливий образ Наталки – головної героїні твору Івана Котляревського «Наталка Полтавка» – вже понад сто років хвилює серця людей декількох поколінь. Чому образ Наталки такий близький кожному? Бо є втіленням найкращих рис української жінки, в якому гармонійно поєдналися зовнішня краса і краса внутрішня: добре серце і багатий духовний світ. Наталка стала своєрідним ідеалом національного характеру, бо саме у цьому образі майстерно розкрита суть української душі.

      Вона проста дівчина. Важке життя і убогість змусили її разом із матір’ю переїхати до села із Полтави. Проте вже за короткий час усі на селі знають Наталку як добру, роботящу і чесну дівчину. Слова виборного про те, що «золото – не дівка! …красива, розумна, моторна і до всякого діла дотепна – яке в неї добре серце, як вона поважає матір свою, шанує всіх старших за себе, яка трудяща, яка рукодільниця; себе і матір свою на світі держить», є тому підтвердженням. Змальовані риси, які властиві українським жінкам у ставленні до праці, до народних традицій, сімейних цінностей.

      Якою є Наталка, ми довідуємося не тільки із відгуків про неї односельців, бачимо з її вчинків, а також – з її слів. Так, про себе вона співає:

  Небагата я і проста, но чесного роду,

  Не стижуся прясти, шити і носити воду.

Любов до пісні і чарівний голос – це особливість української жінки. Наталка постійно перебуває у полоні пісні, кожна з яких розкриває її настрій та внутрішній світ. ЇЇ роздуми про життя, враження і душевні переживання виливаються у цих ліричних та мелодійних піснях: «Ой я дівчина Полтавка», «Видно шляхи полтавськії…», «Віють вітри…», «Ой мати, мати! Серце не вважає», «Чого вода каламутна» та багато інших. Їх співають і донині.

      Наталка скромна і щира. Знає, що красива, проте зовсім не хизується цим, а навпаки про себе говорить, що «проста, некрасива, з щирим серцем, не спесива». Показово, що, за словами возного, «всі матері приміром ставлять її своїм дочкам».

      Говорять, що мова – душа народу. Мова дівчини бере свої витоки із самобутніх народних джерел, а тому збагачена влучними народними прислів’ями та приказками. Наталка розумна і дотепна. Про своє життя говорить, що «живемо і маємося, як горох при дорозі: хто не схоче, той не вскубне!..», а про свою бідність, що «хто живе чесно і гордується трудами своїми, тому й кусок черствого хліба смачніший од м’якої булки, неправдою нажитої», про нерівні шлюби, що «знайся кінь з конем, а віл з волом», підкреслюючи, що все її багатство – це добре ім’я. Дівчина має почуття власної гідності і прекрасно розуміє, що « у пана така жінка буде гірше наймички… Буде кріпачкою».

      Родина для Наталки найвища цінність і святість. На її переконання, люди одружуються, щоб «завести хазяйство і сімейство; жити люб’язно і дружно; бути вірними до смерті і помагати одно другому».

      Бачимо, що Наталка є люблячою дочкою. Вона піклується про матір, поважає і шанобливо ставиться до неї. Ніжно любить свою матір і готова слухатись навіть тоді, коли Терпилиха намагається примусити її вийти заміж за возного, багатого пана: «Мамо! Все для тебе стерплю…». Вона готова на самопожертву заради спокою матері. «Добра дитина», – каже про неї Терпилиха.

      Важливим є те, що Наталка здатна на сміливі і рішучі дії. Так, коли, нарешті, повернувся Петро, їй, за її власними словами, краще буде у Ворсклу кинутися, ніж стати жінкою нелюба. Ми чуємо й від Миколи, побратима Петра, захоплення Наталкою: «От дівка, що і на краю пропасті не тільки не здригнулась, а і другого піддержує». Впевненість і переконливість Наталки у своїй правоті змушують возного, врешті-решт, відмовитися від неї. Справжнє кохання перемагає.

      Таким чином, в образі Наталки втілені найкращі риси української жінки: працьовитість, щирість, скромність, доброта, чесність, вірність, любов до рідних, а також рішучість і наполегливість у боротьбі за власне щастя. Тому цей образ і донині близький кожному.

Объяснение: