Докладний переказ твору оранта. будь-ласка напишіть)

Оранта
Архітектура Софії Київської не може не зачарувати. Нікого не може залишити байдужим і внутрішнє оздоблення храму: мозаїки, фрески, різьблені шиферні плити, мармурова усипальниця Ярослава Мудрого, карнизи, колони.
Перлиною світового мистецтва є мозаїки Софії Київської. З’ясовано, що над ними працювала артіль з восьми художників. 640 квадратних метрів були заповнені майстрами упродовж трьох років.
Центральний образ собору – Марія-Оранта. Ця велика мозаїка виконана особливо майстерно.
Чому образ Оранти винесений у храмі на чільне місце? Річ у тому, що Марію-заступницю вважали захисницею Києва, як тоді казали “непорушною стіною”, крізь яку не перелетить жодна стріла, жодний спис.
Діва Марія зображена на округлій угнутій стіні. Якби мозаїку із зображенням Оранти можна було “розігнути” й перевести на рівну площину, постать важко було б назвати ідеально пропорційною. Майстри врахували, що зображення на угнутій площині здається меншим, ніж насправді, тоді як на вигнутій назовні – більшим.
Образ Оранти створював, напевно, найуміліший майстер. Все тло він виклав золотою смальтою, від цього постать Богородиці огорнута м’яким, неяскравим золотистим сяйвом.
Обличчя Оранти серйозне, навіть суворе. Вона справді здається непорушною, всесильною. Сині, бакитні, золотисті барви її вбрання надають постаті урочистості. Обличчя здається рожевуватим. Самих рожевих кубиків смальти на щоках, вустах, підборідді Богоматері не так багато. Але тоненька червона смужка, якою обведено її уста, ніс, повіки й підборіддя, немов зафарбовує сусідні кольори рожевістю. Обличчя від цього оживає, його виразність посилюється.
Не втративши за дев’ять з половиною віків своєї краси, мозаїки Софії Київської є прикладом надихаючої сили мистецтва. (За Д. Степовиком; 235 сл.)

Имеется план по которому думаю вы и сами сможете написать: 1) Учиться говорить и писать нужно все время. 2) Язык – самая большая ценность народа, на котором он думает, говорит и пишет, который формулирует наши мысли. 3) «…нельзя верить, чтобы такой язык не был дан великому народу». (И. С. Тургенев.) 4) Язык – важнейший показатель умственного развития человека, показатель культуры народа. 5) «Встречают по одежде – провожают по уму». 6) Слова – «плевки». 7) Язык человека – это его мировоззрение и его поведение. 8) Говори так, чтобы словам было тесно, а мыслям просторно. 9) Выступая перед слушателем следите за временем. 10) Выступая перед слушателем следите за тем, чтобы ваше выступление было интересно. 11) Главная мысль в выступлении, которой подчинены все остальные. 12) Уметь хорошо писать надо всем! 13) Дайте оценку своим собственным словам, поступкам. 14)Вывод. Д. С. Лихачев советует, наказывает нам хранить чистоту языка, чтобы быть интересным собеседником, соблюдая чеховское правило: «Краткость – сестра таланта», стремясь к образности и выразительности языка; для этого надо учиться упорно и терпеливо.

Объяснение:

Имеется план по которому думаю вы и сами сможете написать: 1) Учиться говорить и писать нужно все время. 2) Язык – самая большая ценность народа, на котором он думает, говорит и пишет, который формулирует наши мысли. 3) «…нельзя верить, чтобы такой язык не был дан великому народу». (И. С. Тургенев.) 4) Язык – важнейший показатель умственного развития человека, показатель культуры народа. 5) «Встречают по одежде – провожают по уму». 6) Слова – «плевки». 7) Язык человека – это его мировоззрение и его поведение. 8) Говори так, чтобы словам было тесно, а мыслям просторно. 9) Выступая перед слушателем следите за временем. 10) Выступая перед слушателем следите за тем, чтобы ваше выступление было интересно. 11) Главная мысль в выступлении, которой подчинены все остальные. 12) Уметь хорошо писать надо всем! 13) Дайте оценку своим собственным словам, поступкам. 14)Вывод. Д. С. Лихачев советует, наказывает нам хранить чистоту языка, чтобы быть интересным собеседником, соблюдая чеховское правило: «Краткость – сестра таланта», стремясь к образности и выразительности языка; для этого надо учиться упорно и терпеливо.

Прийшла весна iз кобзою в руках. Спiвуча i весела. Повiяла вона на дерева i кущi зеленим тихим вiтерцем i заспiвала. Вона спiвала про щастя i радiсть, про духмяний вiтер, трави i квiти. Вона спiвала тисячами струмкiв, щебетом ластiвок, тьохканням солов’їв, куванням зозулi, шелестом дерев i трав, дзижчанням бджiлок.

А небо було блакитне-блакитне. То весна розкидала свої голубi стрiчки над квiтучими садами, лiсами i зеленими полями.

Ось пролетiла ластiвка. Вона трiпоче крилами, як рушниками. Пташка теж радiє чарiвницi.

А весна спiває ще голоснiше i голоснiше. I все ожило i зацвiло яблунево-вишневим цвiтом. Тихо шумiли гаї, весело щебетали пташки, а менi було радiсно i хотiлося спiвати пiсню весни-чарiвницi.