Нерозлучні друзі Митько і Сергійко. Хлопчики не дуже успішно закінчили
п’ятий клас і перейшли в шостий. На літні канікули вони отримали завдання
зібрати гербарій, але й не збиралися цього робити. У вересні хлопці знайшли
вдома якийсь гербарій, підписали його і здали. Як виявилося, цей альбом
старший брат Митька взяв у приятеля, а той теж взяв його на роботі на два
дні. Був великий скандал, Митькові дісталося від брата, а в школі вчителька
ще довго згадувала цей випадок.
У дружбі двох хлопчиків Митько верховодив. Це саме він придумав поїхати на канікули до бабусі, він приготував цілу промову, яка мала переконати батьків відпустити їх у село. Митько показав Сергійкові озеро і запропонував залишатися в курені в лісі на ніч. Сергійко спокійніший, він підтримує всі ідеї свого друга і допомагає реалізовувати їх.
Митько та Сергійко міські жителі, їм треба було виявити неабияку відвагу, щоб залишитися вночі в курені біля озера. Серед лісу, за три кілометри від села, хлопчики вистежували чудовисько, чергували біля вогнища. Звичайно ж, вони боялися невідомих нічних звуків, але підтримували один одного і не кидали в біді.
Митько і Сергійко ніколи не сварилися, хоча іноді між ними виникали непорозуміння. Якось хлопці нагадали один одному про їхні проблеми в школі: про Сергійкову трійку з фізкультури, про сині листочки в альбомі Митька. Але не дуже приємна розмова закінчилася тим, що хлопці розсміялися, і настрій для сварки одразу зник.
boro-1973
17.10.2022
В противовес журналам, поддерживающим крепостнический строй, Н. Некрасов задумал революционно – демократический журнал, который, несмотря на цензуру, пропогандировал бы идеи освобождения крестьян. В конце 1846 года он раздобыл взаймы денег и вместе с писателем Иваном Панаевым взял в аренду журнал “Современник”, основанный еще Пушкиным. В “Современник” перешел он со своими преверженцами – молодыми передовыми писателями. Таким образом, в журнале Некрасова собрались лучшие литературные силы, объединенные ненавистью к крепостному праву. Первая книжка “Современника” вышла 1 января 1847 года. Впервые в России появился журнал с ярко выраженной революционно – демократической программой. В нем прослеживалась единая позиция по поводу освещения всех вопросов: общественно-политических, литературных, философский, исторических. По случаю выхода первой книжки был дан торжественный обед. Этот обычай отмечать выход каждой книжки сохранился много лет. В первых же книжках “Современника” были напечатанны “Кто виноват? ”, “Сорока – воровка”, Герцена, многие из “Записок охотника” Тургенева, “Псовая охота” Некрасова, статьй Белинского и другие произведения, заключавшие протест против строя. Но в 1848 году правительство было испуганно восстаниями и революцией во Франции и ужесточило полицейские меры против распространения всяческих прогрессивных идей, сделав выпуск передового журнала практически невозможным. Наступил цензурный террор. Не пропускали в печать практически ничего, во всем видели проявление прогрессивных идей. Под красными чернилами цензора погибало больше половины произведений, предназначенных для печати в “Современнике”. Нужно было добывать статьи и рассказы, которым грозила такая же участь. Но Некрасов засел вместе с А. Я. Панаевой за новый роман “Три стороны света”, который писал по ночам, так как днем был занят своим журналом. Роман был написан исключительно для того, чтобы заполнить страницы романа, но и здесь удались выразить протест против ненавистного строя. “Бывало, запрусь, засвечу огни и пишу, пишу, – вспоминал Некрасов об этой работе, — мне случалось писать без отдыху более суток. Времени не замечаешь. Никуда ни ногой. Огни горят, не знаешь, день ли, ночь ли; приляжешь на час, другой – и опять то же”. Работа была титаническая. Чтобы выпустить одну книжку “Современника” он читал около двенадцати тысяч страниц разных рукописей, правил до шестидесяти печатных листов корректуры (то есть девятьсот шестьдесят страниц) , из которых половину уничтожала цензура, писал множество писем цензорам, сотрудникам – и порой сам удивлялся, “как паралич не хватил его правую руку”. Принимаясь за издание “Современника” Некрасов надеялся, что Белинский будет играть руководящую роль в издательстве. Но в 1847 году Белинский умер. Не было тогда в России другого писателя, который мог бы стать таким же “властителем дум” целого поколения, каким был Белинский. Но через несколько лет после смерти Белинского Некрасов призвал на работу его учеников, продолжателей дела русской революционной демократии – Добролюбова и Чернышевского. Начиная с 1855 года у Некрасова наступил расцвет творчества. Появляются поэмы: “Саша”,“Коробейники”, “Мороз, Красный нос”, цикл стихотворений “О погоде”.В конце 60-х Некрасов создает цикл стихотворений, посвященных русским детям: “Дядюшка Яков”, “Пчелы”, “Генерал Топтыгин”, “Дедушка Мазай и зайцы”.В 1861 году умирает Добролюбов. Через год арестован и сослан в Сибирь Чернышевский. Правительство решает раз и навсегда разделаться с ненавистным журналом. В 1865 году “Современник” был запрещен.
Ответить на вопрос
Поделитесь своими знаниями, ответьте на вопрос:
Как погиб герой стихотворения твордовского «я убить подо ржевом»? Почему мать не придёт на его поминки, как вы поняли?
п’ятий клас і перейшли в шостий. На літні канікули вони отримали завдання
зібрати гербарій, але й не збиралися цього робити. У вересні хлопці знайшли
вдома якийсь гербарій, підписали його і здали. Як виявилося, цей альбом
старший брат Митька взяв у приятеля, а той теж взяв його на роботі на два
дні. Був великий скандал, Митькові дісталося від брата, а в школі вчителька
ще довго згадувала цей випадок.
У дружбі двох хлопчиків Митько верховодив. Це саме він придумав поїхати на канікули до бабусі, він приготував цілу промову, яка мала переконати батьків відпустити їх у село. Митько показав Сергійкові озеро і запропонував залишатися в курені в лісі на ніч. Сергійко спокійніший, він підтримує всі ідеї свого друга і допомагає реалізовувати їх.
Митько та Сергійко міські жителі, їм треба було виявити неабияку відвагу, щоб залишитися вночі в курені біля озера. Серед лісу, за три кілометри від села, хлопчики вистежували чудовисько, чергували біля вогнища. Звичайно ж, вони боялися невідомих нічних звуків, але підтримували один одного і не кидали в біді.
Митько і Сергійко ніколи не сварилися, хоча іноді між ними виникали непорозуміння. Якось хлопці нагадали один одному про їхні проблеми в школі: про Сергійкову трійку з фізкультури, про сині листочки в альбомі Митька. Але не дуже приємна розмова закінчилася тим, що хлопці розсміялися, і настрій для сварки одразу зник.