Чем обрядовая поэзия привлекала писателей, художников и композиторов?

з всіх живих істот на землі сміятися вміє тільки людина. То зовсім не дивно, що саме в літературі, яка вважається втіленням найвищих духовних злетів талановитих людей, широко вживаються комічні образи і смішні події, найважливішими різновидами яких є сатира і гумор.

Гумор – це м’який і доброзичливий сміх. Письменник, який використовує гумор у своїх творах не нищить і не заперечує те, що осміює, а лише підсміюється над тим, що описує, досить часто не тільки «вибачаючи» об’єкт, на який спрямований гумор, а й симпатизуючи йому. В той же час уміння сміятися над собою, а вже потім над іншими є безперечною ознакою внутрішньої свободи людини, над якою зовнішні сили не владні.

Щодо сатири, то це вже сміх нещадний, викривальний. Найчастіше сатира використовується для виколення ганебних явищ, які письменник вважає шкідливими для суспільства.

І гумор і сатира широко використовував у своїй творчості видатний руський письменник Антон Павлович Чехов. Він настільки вдало міг висміяти вади суспільства, що назви його творів і імена героїв цих творів використовувалися потім у якості ганебної характеристики тієї чи іншої реальної людини.

Одним з найяскравіших сатиричних творів А. П. Чехова можна вважати оповідання «Хамелеон». Звісно, що назва твору є алегоричною, бо кожному відомо, що ця дивна ящірка досить вдало змінює своє забарвлення відповідно оточуючої обстановки і швидко пристосовується до змін довкілля. Та це в природі. А ось коли людина, як головний герой оповідання Очумєлов, представник правосуддя, який повинен мати твердий погляд на те чи інше явище, докорінно і безсоромно, без жодного зніяковіння, змінює свій погляд на одне й теж явище декілька раз за хвилину – таке хамелеонство ганебне і його треба нещадно викорінювати із суспільних відносин. Саме з легкої руки письменника пристосуванців і сьогодні з презирливістю називають «хамелеонами».

Ще одним дієвим засобом, яким часто користувався А. П. Чехов є іронія – прихована насмішка над чимось або над кимось. Іронія у творах береться ніби в «лапки», тому така характеристика стає повною протилежністю тим якостям, які означають реальний зміст слів, узятих у лапки. Так, у оповіданні «Тонкий і товстий» тонкий і його родина були «приємно вражені» зустріччю з товстим. Він «одвернувся від тонкого», тому що його «занудило» від колишнього шкільного товариша, від його ганебного самоприниження.

Поведінка тонкого і його сина у цій сцені дуже нагадує поведінку героя іншого оповіданні Чехова – «Хамелеон». Якщо Нафанаїл перш, ніж зняти шапку, спочатку «трохи подумав» - чи неба то честі для незнайомої людини? – то потім швидко «впустив картуза» від пошани до високої посади колишнього приятеля товстого.

Усі ці засоби грають важливу руль у характеристиці персонажів творів А. П. Чехова та розкритті ідей цих творів. Саме завдяки їм особисто я прийшла до висновку, що такі вади, як малодушність, запопадливість, чиношанування, самоприниження і підлабузництво – це прояв внутрішнього рабства людини. А щоб завжди залишати гідною, треба знати собі ціну і поводитися на рівних з усіма оточуючими зважаючи на їхні чини і посади.

І треба пам’ятати, що сміх – це сильна зброя і важко тне погодитися зі словами філософа і письменника Вольтера: «що стало смішним, вже не може залишатися небезпечним»

Конфликт между поколениями заключается в привычке старших свысока смотреть на подрастающее поколение и в стремлении младших к самоутверждению. Вся вина наших «отцов» лишь в том, что они помнят нас маленькими и бес Об этом говорит Кристофер Морли так: «Не везёт нам с детьми – из них всегда вырастают взрослые». Чтобы понять, что дети выросли, нужно иметь внутреннюю гибкость, но не каждый может этим похвастаться. Вина «детей» в конфликте поколений заключается в их желании сбросить «отцов» с пьедестала и самим занять это место, часто даже не предполагая, как трудно на нём находиться. Об этом есть такой анекдот: «В детском саду я хотел стать взрослым, а теперь стал взрослым и хочу в детский сад». О трудностях отношений «отцов и детей» написано множество художественных произведений. В комедии «Горе от ума» А.С.Грибоедов раскрывает конфликт поколений. Главным героем произведения является Александр Андреевич Чацкий – представитель «детей». Его устами автор отрицает всё, что для поколения «отцов» является незыблемым: Где, укажите нам, отечества отцы, Которых мы должны принять за образцы? Не эти ли, грабительством богаты? Всё происходящее в доме Фамусова подвергается осмеянию и критике со стороны Чацкого. Это вызывает недовольство хозяина дома, который «по-отечески» наставляет: Вот то-то, все вы гордецы! С бы, как делали отцы? Учились бы, на старших гладя… На примере этих двух героев комедии мы ясно видим, что молодое поколение отрицает всё, что важно для стариков, потому что жизнь предъявляет новые требования, и воплощать это в жизнь могут только «продвинутые» люди. Старое поколение цепко держится за свои устои, так как не представляют себе жизни, когда они будут вынуждены выпустить из рук «бразды правления». Такая же проблема поставлена в романе И.С.Тургенева «Отцы и дети». Спор представителя «детей», Базарова, и представителя «отцов», Павла Петровича Кирсанова, крутится вокруг неких «принципов», которые для стариков – основа жизни и которые совершенно никакой ценности не представляют для молодых нигилистов. Свою предназначение Евгений Базаров в необходимости «расчистить» жизнь от старого хлама, чтобы появилась возможность строить что-то новое. Это ужасает Кирсанова, так он понимает - он и есть тот самый хлам, от которого намеривается избавить мир молодой и дерзкий нигилист. На данных примерах мы убеждаемся, что конфликт поколений зиждется на основном законе диалектики - «борьбе и единстве противоположностей». Если существуют противоположные: молодые и старые, значит, они должны находиться в конфликте, только бы они не уничтожали бы друг друга, а приходили бы к единству.

Объяснение: