Тургенев с сочувствием относится к героям,он понимает всю тяжесть и нищету жизни простого народа,поэтому он и написал рассказ "Бирюк",привлекая внимание общественности к проблемам жизни деревенского люда.Своё отношение к происходящему автор передаёт через главного героя,его поступки и чувства.Описывая боль,голод,страдания,нищенское существование,Тургенев глубоко переживает за народ,ему больно видеть такую жизнь.Финал рассказа-Бирюк отпускает мужика,скрывая слёзы на глазах.
Бирюк отпустил мужика,потому что в неё сострадание пересилило принципы и доводы.Мужик воровал лес не от хорошей жизни,его толкнула крайняя нужда на воровство.Крестьяне выживали,не жили,а пытались выживать.Бирюк в душе добрый и великодушный,он сам живут тяжёлым трудом,поэтому он понимает мужиков,которые из-за нищеты идут на воровство.
Отпустив мужика,Бирюк отворачивается,чтобы не передумать,он подвергает себя штрафу за украденное дерево.Но чувства взяли верх над разумом,сострадание и человечность заставляют Бирюка закрыть глаза на воровство,хотя лесник такой же нищий,его жизнь убога и одинока.
Объяснение:
Поделитесь своими знаниями, ответьте на вопрос:
Які факти з біографії І.Франка доводять що він власним життям утверджував ідеї які проголошував у творі Захар беркут
Перш за все, Франко був надзвичайно працьовитим. Адже протягом сорока років його творчого життя він кожних два дні створював якийсь новий літературний шедевр. З-під пера Івана Яковича виходили вірші, повісті, романи, новели, різноманітні монографії. Уявіть собі, що кожного року друкувалося 5-6 його книжок. До речі, характеризуючи вдачу й психологію Тугаря Вовка, Франко робить доволі точне й глибоке зауваження: розпинаючись у відданості князеві Данилу, Вовк «далеко не по щирій совісті виповідав уперед свої слова про необмежену власть князя; його душа й сама не раз бунтувалася проти тої власті, а тут він тільки хотів заслонити показом на княжу власть свої власні забаги такої ж власті». Проте ось що привертає увагу: своє показне холопство боярин Тугар Вовк «теоретично обѓрунтовує» тим, що цього вимагають суворі умови нової доби. Він каже Захару: «Те, що було давно, не мусить бути й тепер, ані вічно. Все, що живе, — переживається. Пережилися й твої молодечі думи про свободу. Важкі тепер часи надходять, старче! Вони домагаються конечно одного сильного володаря в нашім краю, котрий би в однім осередку згромадив і у свою руку уняв усю силу цілого народу для оборони його перед ворогом, що надтягає зі сходу сонця (маються на увазі, звісно, монголи. — І.С.). Ти, старче, не знаєш усього того, і тобі здається, що давні часи ще тривають».