Лист до джулii з твору , , альпiйська "

Тема – історія життя російського солдата Івана Терешка та італійської дівчини Джулії, долі яких перетнулися в концтаборі. Тема самовідданого й зворушливого кохання, що спалахнуло в тяжкий час війни, — одна з центральних у творчості В. Бикова. Ідея — осуд війни, жорстокості, несправедливості; утвердження сили кохання; уславлення сили духу людини. Повість В.Бикова «Альпійська балада» — реалістичний прозовий твір, однак вжита у назві твору жанрова номінація цілком вмотивована, адже в ній письменник змальовує таке кохання, яке в результаті перемагає все: холод і голод, муки і страждання, війну і смерть. Сюжет «Альпійська балада» У повісті дві сюжетних лінії. Перша – минуле Івана Терешка, його участь у боях, поранення, госпіталізація, втечі з концтабору, оточення й полон; друга – колізії втечі з табору і кохання Івана й Джулії. У творі описано теперішнє – лист героїні, яка залишилась жити, минуле – поневіряння білоруського солдата й італійської дівчини під час втечі з концтабору. «Альпійська балада» Твір складається із 24 розділів; також лист – замість епілогу; вставні частини – 4, в яких розповідається про те, як Іванові вдалося здійснити втечу з табору; вставка – сон Івана (він символічний); спогади про дівчину свого друга та про невдалі втечі з табору. Реалістичне та романтичне у творі «Альпійська балада» Історія написання «Альпійська балада» Василь Биков згадував: “Це сталося наприкінці війни в Австрійських Альпах. Тут був глибокий тил німецького рейху, і тут, як повсюди в його тилу, було багато працюючих на війну промислових підприємств, в тому числі всіляких таборів. Одного разу ми зайняли якесь містечко і чекали нової команди. Довжелезна колона артполку завмерла на вуличці. І раптом біля однієї з дальніх машин на очі потрапила дівчина – худорлява, чорноволоса, в смугастій куртці і темній спідниці, вона перебирала поглядом обличчя бійців і заперечно хитала головою. «Хто є Іван?» — запитувала вона. Звісно, Іванів у нас було багато, але ні один з них не здався їй тим, кого вона шукала. Ми запитали, якого саме Івана вона розшукує. Дівчина розповіла приблизно таке: її звати Джулія, вона італійка з Неаполя. Рік тому, влітку 44-го, під час бомбардування воєнного заводу вона втекла в Альпи, де зустріла російського військовополоненого. Кілька днів вони блукали в горах, голодні та холодні, перейшли гірський хребет і одного туманного ранку напоролись на поліцейську засідку. Її схопили і знову кинули до табору, а що сталося з Іваном, вона не знає. Я згадав про цю історію через 18 років, коли почав літературну діяльність. І тоді я написав все те, що ви прочитали в «Альпійській баладі».

Твір-роздум на тему дружба

Ми часто називаємо друзями тих, хто насправді є приятелями. Тобто тих наших «друзяк» з якими ми просто сидимо за партою, до яких ходимо грати в ляльки або в комп’ютерні ігри. Чи може нам хочеться піти на сусідню вулицю покататися на гойдалці, а мама не пускає самого. Доводиться шукати тих, хто піде разом з нами. Так з’являються в нас приятелі, яких ми гордо називаємо «друзями».

А справжня дружба – це щось ширше та глибше, я так вважаю. Друг – не той хлопець або дівчинка, який відразу залишить тебе, якщо ти перестанеш грати з ним у м’яча, або ходити з ним на річку, або дозволяти сідати за свій комп’ютер. Друг – це людина, якій цікавий ти сам, твоя душа, твої думки, твої захоплення. Який тебе прийме таким, який ти є, навіть якщо ти перестанеш слухати хіп-хоп та перейдеш на панк-рок. Який буде тебе зупиняти, якщо ти щось робиш погане, а не просто пліткувати за спиною.

Раніше мені інколи ставало дуже неприємно – дружиш-дружиш із кимось, мало не душу йому виповідаєш, а потім – раз! І його вже нема, він знайшов когось цікавіше чи заможніше, і вже не хоче навіть при  зустрічі два слова сказати. А тепер мені все одно. Значить, це були не друзі, і не потрібно за ними побиватися.

Мої знайомі часто говорять, що друг ніколи ні в чому не відмовить. Мовляв, от ти мені не дав якусь річ – значить ти поганий друг. А я вважаю не так. Навіть якщо друг тобі щось не дав – подумай і намагайся зрозуміти, чому він це зробив. Можливо, він не має змоги. Можливо, не так тобі ця річ і потрібна. Наприклад, якщо пияка вимагає горілки, а добрий «друг» йому носить, замість того, щоб умовити його лікуватися – то що це за друг такий ?

Раніше у мене теж не виникало думок, яким має бути справжній друг, я просто грався з іншими дітьми, підлітками. Але нещодавно я десь почув фразу, що «друг мій – це третє моє плече». І про те, що друга не треба ні про що просити, він сам дізнається, що тобі треба, якщо він справжній. Але щоб досягти того ідеалу, потрібно самому стати таким другом. І тоді побачиш – хто відкликається на твоє серце, а хто байдужий, і хоче лише мати зиск.

У мене дуже багато знайомих, приятелів, і в школі, і на вулиці. Є і друзі, яких я би назвав справжніми, але не буду казати гучних слів. Можливо, я сам ще не такий сильний, справжній друг, щоб вимагати такого від інших. Я думаю, час покаже, якою сильною буду наша дружба – якщо ми не загубимося після школи, студентами у дорослому житті. Я дуже сподіваюсь на це.

1. Детство

Некрасов Николай Алексеевич родился 28 декабря 1821 года в тихом городке Подольской губернии Немирово, где в тот год временно располагался полк, в котором проходил службу его отец, Некрасов Алексей Сергеевич, происходивший из рода мелкопоместных дворян.

Детские годы в селе Грешневе, в родовом имении отца, человека деспотического характера, угнетавшего не только крепостных, но и свою семью, чему стал свидетелем будущий поэт. Возможно, поэтому в произведениях Некрасова можно разглядеть нотки жалости к собственной матери. Мать поэта, женщина образованная, была первым его учителем, она привила ему любовь к литературе, к русскому языку.

2. Молодость

В 1832 — 1837 Некрасов учился в Ярославской гимназии. Тогда же начал писать стихи.

В 17 лет переехал в Петербург, но, отказавшись посвятить себя военной карьере, как настаивал отец, был лишён материальной поддержки. В 1838, против воли отца, будущий поэт пытается поступить в университет. Не выдержав вступительные экзамены, определился вольнослушателем и в течение двух лет посещал лекции на филологическом факультете. Бедствия, выпавшие на долю Некрасова, нашли впоследствии отражение в его стихах и незаконченном романе "Жизнь и похождения Тихона Тростникова".

Для того чтобы не умереть с голоду, стал писать стихи по заказу книготорговцев. В это время он познакомился с В. Белинским. Вскоре дела Некрасова «пошли в гору» , он дает уроки, пишет небольшие статьи для местных газет, что позволяет ему даже откладывать сбережения) .

3. Литературная и публицистическая деятельность

Дела Николая Алексеевича пошли настолько успешно, что в 1847 Некрасов и Панаев приобрели журнал «Современник» , основанный А. С. Пушкиным. Влияние журнала росло с каждым годом, пока в 1862 правительство не приостановило его издание, а затем и вовсе запретило журнал. В этот год Некрасов приобрел усадьбу Карабиха, недалеко от Ярославля, куда приезжал каждое лето, проводя время на охоте и в общении с друзьями из народа.

После закрытия журнала "Современник" Некрасов приобрел право на издание "Отечественных записок", с которыми были связаны последние десять лет его жизни. В эти годы работал над поэмой "Кому на Руси жить хорошо" (1866 — 76), написал поэмы о декабристах и их женах ("Дедушка", 1870; "Русские женщины", 1871 — 72). Кроме того, создал серию сатирических произведений, вершиной которых стала поэма "Современники" (1875).

4. Болезнь

Но эйфория от хорошей жизни продлилась недолго, ибо уже в 1850 году писатель сильно заболел (медики даже предрекали ему скорую смерть) , но поездка в Италию значительно улучшила здоровье Некрасова. В 1875 году у Некрасова нашли рак кишечника, после чего жизнь писателя превратилась в медленный уход в иной мир. Именно в период перед смертью Некрасов, получив поддержку от близких людей, занялся творчеством с новой силой. Умер Николай Алексеевич в декабре 1877 года. Похороны этой неординарной, но, несомненно, великой личности в русской литературе, были организованны многочисленными поклонниками и состоялись на Новодевичьем кладбище.