Твір характеристика про павлуся у творі *за сестрою*

Павлусь дуже відважний та сміливий хлопчик. Він не розгубився та ішов незнаючи де шукати свою сестру. Він пройшов через багато ризиків, але він її знайшов. Я рада, що з ними все добре.

Повість А. Чайковського "За сестрою." була написана в 1907 році й відразу ж здобула широку популярність. Твір переносить нас у часи середньовіччя, коли татаро-турецькі загарбники руйнували українські містечка й села, вбивали, забирали в полон людей. А мужні козаки виборювали волю для своєї землі. Але мені сподобалося те, що "За сестрою" — не просто твір про історичні події, а повість про пригоди, мандри, вірність і мужність.
Головний герой повісті — підліток Павлусь. Скільки пригод випало на його долю! Хлопець жив у сел вка з дідусем, матір'ю та сестрою Ганнусею, але одного дня життя його перевернулося. Павлусь утратив рідних, а сестру вороги забрали в полон. Щоб урятувати її,, герой вирушає в далекі й небезпечні мандри. Павлусь намагається довести собі, що він — гідний нащадок козаків-запорожців, вірних захисників України. Саме тому хлопець залишає козаків, старшого брата й батька та їде за сестрою. Чимало перешкод виникло на шляху до Криму, але хлопець не здавався: він же славного козацького роду!
Його продавали, змушували тяжко працювати, карали, але він гідно переніс випробування долі, не втратив почуття гідності, допомагав іншим у скруті. Звісно, що таким сміливцям посміхається доля. Павлусь досяг своєї мети: Девлет-ґірей відпускає сміливого хлопчину з сестрою з неволі та навіть дає охоронну грамоту, щоб дорогою не чіпали татари. Думаю, що в майбутньому з Павлуся дійсно вийшов гарний козацький кошовий.
"Я поклав собі за ціль мого життя, — переповісти в белетристичній формі нашу історію з козацького періоду й тим заповнити цю прогалину в нашій літературі. До того часу мало хто до того брався", — писав А. Чайковський про свою спадщину. Вважаю, це вдалося письменникові в повній мірі, оскільки повість "За сестрою" — чудовий твір! Окрім того, що дуже цікавий, він містить у собі важливу думку — необхідно бути мужнім, чесним, добрим і любити свою родину й рідний край.

   "Школа несчастья есть самая лучшая школа". Я считаю, это так. Мы учимся на своих ошибках, и если мы достаточно умны, то одной ошибки должно хватить, чтобы не повторять её. Впрочем, самым умным достаточно счастья, чтобы понять, что это оно – держи его, пока не улетело!.. Сомневаюсь, что я отношусь к ним - ведь счастья всегда недостаточно. Люди по сути своей несовершенны и "школа несчастья" необходима для получения счастья. 
   Есть старая сказка о человеке и волке, которого угостили хлебом. Волк попросил человека научить его готовить хлеб, но узнав о трудностях его приготовления, отказался. Обидно понимать, что люди, говоря о счастье и несчастье, в большинстве случаев оказываются на месте волка. Думаю, именно поэтому "школа несчастья" стала необходимой и чаще всего – неизбежной. Я не считаю это плохим, ведь если счастье поставить на место хлеба (а без хлеба люди вряд ли бы прожили в давние эпохи), то несчастье окажется наименьшим злом по пути достижения цели.

Помню я: бывало, няня, Долго сидя за чулком, Молвит: «Баловень ты, Ваня, Всё дурачишься с котом. Встань, подай мою шубейку; Что-то холодно, дрожу… Да присядь вот на скамейку, Сказку длинную скажу». И старушка с расстановкой До полночи говорит. С приподнятою головкой Я сижу. Свеча горит. Петухи давно пропели. Поздно. Тянется ко сну… Где-то дрожки прогремели… И под говор я засну. Сон покоен. Утром встанешь — Прямо в садик… Рай земной! Песни, говор… А как глянешь На росинки — сам не свой! Чуть сорока защекочет — Понимаешь, хоть молчишь, Упрекнуть она, мол, хочет, «Здравствуй, Ваня! Долго спишь!» А теперь ночной порою На груди гора лежит: День прожитый пред тобою Страшным призраком стоит. Видишь зла и грязи море, Племя жалкое невежд, Униженье, голод, горе, Клочья нищенских одежд. Пот на пашнях за сохами, Пот в лесу за топором, Пот на гумнах за цепами, На дворе и за двором. Видишь горькие потери, Слёзы падшей красоты И затворенные двери Для убитой нищеты… И с тоскою ждёшь рассвета, Давит голову свинец. О, когда же горечь эта Вся исчезнет наконец! (Если ты про это)