Сочинение на тему хотели ли вы побывать в лутовиново !

Государственный мемориальный и природный музей-заповедник И. С. Тургенева Лутовиново» - уникальный памятник истории и культуры России, где бережно сохранены великолепный парк начала XIX века, усадебный дом великого писателя, церковь Преображения Господня, литературный музей «флигель изгнанника» и надворные постройки. Усадьба Тургенева Лутовиново - родное гнездо великого писателя. Здесь его детство, сюда он не раз приезжал и подолгу жил в зрелом возрасте. В Лутовинове Тургенев работал над созданием романов «Рудин» , «Дворянское гнездо» , «Накануне» , «Отцы и дети» , «Новь» , написал многие рассказы, повести, стихотворения в прозе. Гостями Тургенева были А. А. Фет, М. С. Щепкин, Н. А. Некрасов. Л. Н. Толстой. М. Г. Савина, В. М. Гаршин и многие другие виднейшие представители русской культуры Лутовиново и его тенистые липовые аллеи, его окрестности нашли свое отражение на страницах «Записок охотника» , романов, повестей, рассказов Тургенева, которые во всем мире прославили неяркую, но полную неотразимого обаяния красоту природы средней России.

Дом Тургенева в с его огромной библиотекой, рабочим кабинетом, гостиной неразрывно связан с памятью о творческих раздумьях писателя, его задушевных беседах и жарких спорах с друзьями, с памятью о суровой лутовиновской старине. Дом, как и вся усадьба, имеет давнюю и сложную историю. Он представляет собой лишь одно крыло первоначального главного дома усадьбы, выстроенного двоюродным дедом Тургенева И. И. Лутовиновым в первом десятилетии XIX века. По рассказам современников, дом Лутовинова имел форму подковы. В середине стояло деревянное двухэтажное здание с колоннами по фасаду, огромными окнами, парадным залом в «два света» и множеством комнат для барина, домочадцев и прислуги. От центрального здания в обе стороны расходились полукругом каменные галереи, каждая из них заканчивалась деревянным флигелем. 1 (13) мая 1839 года большая часть дома сгорела. От пожара уцелело лишь левое, юго-западное крыло дома, т. е. каменная галерея с примыкающим к ней деревянным флигелем. Оставшийся после пожара левый флигель был капитально отремонтирован и стал служить главным домом усадьбы.

С 1850 года Лутовиново стало принадлежать И. С. Тургеневу. На протяжении многих лет Иван Сергеевич не вносил радикальных перемен в устройство дома, однако при нем назначение комнат и меблировка в значительной степени изменились. В последние годы жизни Тургенев начал уделять устройству дома все больше внимания, собираясь жить в нем подолгу. С весны 1880 года были начаты не только капитальный ремонт, но и основательная перестройка дома. Последний раз он побывал здесь в 1881 году. В 1883 г. Тургенев умер во Франции, в городе Буживаль. После смерти писателя наступил период расхищения и гибели многих реликвий дома. Наследники не стали жить в усадьбе писателя. Из дома были вывезены мебель и вещи. В ночь с 19 на 20 января 1906 года дом сгорел дотла. Сохранившиеся вещи, библиотека и мебель дома стали основой музея И. С. Тургенева, открытого 23 ноября 1918 года в Орле, в доме писателя. На основе собранных в музее Тургенева планов, описей, фотографий, свидетельств мемуаристов был разработан проект восстановления главного дома усадьбы и его интерьеров.

Во время Великой Отечественной войны территория находилось в зоне оккупации и была заминирована. Летом 1976 года восстановление дома было закончено. Мебель и вещи Тургенева, хранившиеся в музее в Орле, вернулись в Лутовиново. В доме создана мемориальная экспозиция, которая воспроизводит обстановку дома в том виде, в котором она была в 1881 году, в последний приезд писателя. 28 августа 1987 года постановлением Совета Министров Российской Федерации Лутовинову был придан статус Государственного мемориального и природного музея-заповедника.

1) Ми всі, як краплинки, зливаємося разом в єдиний потік США

2) Його батько був адвокатом.

3) Він любив вивчати мови та читати книжки.

4) бо він знав  багато мов.

5) Бо він багато чого знав.

6) З числом 18

7) У 37 років.

8) Створення Ліги п'яти ірокезьких племен, до якої увійшли різні індіанські племена

9) Гітчі-Маніто − це Творець, Батько всіх народів, уособлення добра і мудрості для північноамериканських індіанців.

10) Щоб помирити індіанців між собою.

11) Пісня

12) Тема: змалювання життя, побуту і звичаїв та легенд корінного населення північноамериканського материка – індіанців.

Читаючи казку Антуана де Сент-Екзюпері “Маленький принц”, я отримала велике задоволення. Мені сподобалась незвичайна історія, яку розповідає автор, а найбільше вразив головний герой – Маленький принц. Він такий тендітний, такий вразливий, характер у нього добрий. Принц був ще дитиною, але з якою любов’ю і відданістю він ставився до квітки – своєї троянди! Він покохав її усім серцем, хоч вона була гордовитою. Навіть коли він побачив ще багато таких самих троянд, як вона, він не переставав за нею сумувати! І я зрозуміла, що коли кохаєш когось по- справжньому, то навіть його недоліків не помічаєш …

Ще було цікаво, коли принц попросив намалювати баранця, але ніякий баранець йому не подобався, а сподобався тільки той, який був у коробці, якого він сам собі уявив. Я побачила, що хлопчик володіє великою уявою, він може бачити не тільки очима, а й серцем. Це дається не кожному.

Наступний момент, який мене вразив, це коли Маленький принц розповідав про зірки, на яких він побував. На тих зірках були і п’яниця, і бізнесмен, і король, і багато інших. Хлопчику усіх було шкода, тому що у цих бідних людей не було щастя. І мені теж стало їх жалко … Трішки кумедним для мене став епізод, коли Маленький принц розповідав про свої три вулкани, як він готує на них їжу і чистить їх. Ці вулкани були хлопчику по коліна, а для людей земні вулкани дуже, дуже великі! Але я зрозуміла, що він піклувався про них, тому що вулкани були частиною його маленької планети, а принц відчував відповідальність за неї …

Найбільше мою душу вразив той момент, коли хлопчика вкусила змія і він помер. Мені було його так шкода, хоч я прекрасно розуміла, що хлопчик полетів на свою зірку. Спочатку душею, а потім вже і тілом. Але від цього я не менше плакала, тому що дуже сумувала за хлопчиком, сумувала, що його більше немає на землі. Принц зрозумів, що його щастя – бути біля улюбленої троянди, турбуватись про неї і оберігати її. Мені здається, коли він повернувся до себе на зірку, квітка вибачилась за те, що ображала його, і пообіцяла більше не бути такою гордовитою та капризною. І хочеться вірити, що цей хлопчик із золотим волоссям повернеться на Землю, щоб нагадати людям про те, що треба завжди відповідати за тих, кого приручив. Про те, що дружити – означає приносити радість іншій людині, оберігати її, довіряти їй. Мабуть, у Маленького принца були й інші секрети … Може, він ще повернеться к нам і розкаже про них ? ..