Что есть в были заколдованное место (типо как фольклёр, лирика и т.д.)

Какие герои?
Сын,мать,и второстепенные роли ЭТО фома Остап
в самой главной роли был ДЕД (происходило на огороде)
Дед попал в заколдованное место и ,,, 'ЭПИЗОД почитай его

Тут дед остановился, достал рожок, насыпал на кулак табаку и готовился было поднести к носу, как вдруг над головою его «чихи!» — чихнуло что-то так, что покачнулись деревья и деду забрызгало все лицо.— Отворотился хоть бы в сторону, когда хочешь чихнуть! — проговорил дед, протирая глаза. Осмотрелся — никого нет. — Нет, не любит, видно, черт табаку! — продолжал он, кладя рожок в пазуху и принимаясь за заступ. — Дурень же он, а такого табаку ни деду, ни отцу его не доводилось нюхать!Стал копать — земля мягкая, заступ так и уходит. Вот что-то звукнуло. Выкидавши землю, увидел он котел.— А, голубчик, вот где ты! — вскрикнул дед, подсовывая под него заступ.— А, голубчик, вот где ты! — запищал птичий нос, клюнувши котел.Посторонился дед и выпустил заступ.— А, голубчик, вот где ты! — заблеяла баранья голова с верхушки дерева.— А, голубчик, вот где ты! — заревел медведь, высунувши из-за дерева свое рыло.Дрожь проняла деда.— Да тут страшно слово сказать! — проворчал он про себя.— Тут страшно слово сказать! — пискнул птичий нос.— Страшно слово сказать! — заблеяла баранья голова.— Слово сказать! — ревнул медведь.— Гм... — сказал дед и сам перепугался.— Гм! — пропищал нос.— Гм! — проблеял баран.— Гум! — заревел медведь.Со страхом оборотился он: Боже ты мой, какая ночь! ни звезд, ни месяца; вокруг провалы; под ногами круча без дна; над головою свесилась гора и вот-вот, кажись, так и хочет оборваться на него! И чудится деду, что из-за нее мигает какая-то харя: у! у! нос — как мех в кузнице; ноздри — хоть по ведру воды влей в каждую! губы, ей-Богу, как две колоды! красные очи выкатились наверх, и еще и язык высунула и дразнит!— Черт с тобою! — сказал дед, бросив котел. — На тебе и клад твой! Экая мерзостная рожа! — и уже ударился было бежать, да огляделся и стал, увидевши, что все было по-прежнему. — Это только пугает нечистая сила!Принялся снова за котел — нет, тяжел! Что делать? Тут же не оставить! Вот, собравши все силы, ухватился он за него руками.— Ну, разом, разом! еще, еще! — и вытащил! — Ух! Теперь понюхать табаку!
Вообще сказка интересная советую лучше почитать 
http://ilibrary.ru/

Всі дорослі спочатку були дітьми, тільки мало хто з них про це пам'ятає. це дуже сумно, коли забувають друзів. не у кожного був друг. люди сі у швидкі поїзди, але вони вже самі не розуміють, чого шукають. тому вони не знають спокою і то в один бік, то в інший і все марно. ти живеш у своїх вчинках, а не в тілі. ти - це твої дії, і немає іншого тебе. є таке тверде правило. встав вранці, вмився, привів себе в порядок - і відразу ж в порядок свою планету. - краще приходь завжди в один і той же час, - попросив лис. - ось, наприклад, якщо ти будеш приходити в 4 годині, я вже з третьої години відчую себе щасливим. і чим ближче до призначеного часу, тим щасливішим. а якщо ти приходиш щоразу в інший час, я не знаю, на яку годину готувати своє серце дорослі ніколи нічого не розуміють самі, і їх дуже втомлює без кінця дітям все пояснювати і розтлумачувати. - на твоїй планеті, - сказав маленький принц, - люди вирощують в одному саду п'ять тисяч троянд і не знаходять того, що шукають - чи не знаходять, - погодився я. - а те, чого вони шукають, можна знайти в одній-єдиній троянді - a де ж люди? - знову заговорив нарешті маленький принц. - у пустелі так самотньо - серед людей теж самотньо. у людей вже не вистачає часу щось пізнавати. вони купують готові речі в магазинах. але ж немає таких торговців, що продавали б приятелів, і тому люди не мають приятелів. якщо скажеш дорослим: «я бачив гарний будинок з червоної цегли, у вікнах герань, а на даху голубів», - вони ніяк не можуть уявити собі цей будинок. їм треба сказати: «я бачив будинок за сто тисяч франків». і тоді вони вигукують: «яка краса! » дорослі полюбляють цифри. коли розповідаєш їм, що у тебе з'явився новий друг, вони ніколи не запитають про найголовніше. ніколи вони не скажуть: «а який у нього голос? які ігри він любить грати? ловить він метеликів? »вони запитують: « скільки йому років? скільки у нього братів? скільки він важить? скільки заробляє його батько? »і після цього уявляють, що дізналися про людину. досить тільки пересунути стілець на кілька кроків. і ти знову і знову дивишся на західне небо, варто тільки захотіти. - якщо хочеш, щоб у тебе був друг, приручи мене! - а що для цього треба зробити? - запитав маленький принц. - треба запастися терпінням, - відповів лис. - спершу сядь он там, віддалік, на траву. ось так. я буду на тебе скоса поглядати, а ти мовчи. але з кожним днем ​​сідай трохи ближче ти завжди у відповідаєш   за того, кого приручив. - одного разу я за один день бачив сонячний захід сорок і три рази! і трохи згодом додав: - знаєш коли дуже сумно, приємно помилуватися, як заходить сонце - значить, у той день, коли ти бачив сорок і три заходи, тобі було дуже сумно? слова тільки заважають розуміти один одного. - ви гарні, але порожні, - продовжував маленький принц. - заради вас не захочеться померти. звичайно, випадковий перехожий, подивившись на мою троянду, скаже, що вона точно така ж, як ви. але мені вона одна дорожча за всіх вас. адже це її, а не вас я поливав щодня. її, а не вас накривав скляним ковпаком. її загороджував ширмою, оберігаючи від вітру. для неї вбивав гусениць, тільки двох або трьох залишив, щоб вивелися метелики. я слухав, як вона скаржилася і як хвалилась, я прислухався до неї, навіть коли вона замовкала. вона моя. хотів би я знати, навіщо зірки світяться. напевно, потім, щоб рано чи пізно кожен міг знову відшукати свою. ніколи не треба слухати, що говорять квіти. треба просто милуватися ними і дихати їхніми пахощами. мій квітка наповнила пахощами всю мою планету, а я не вмів їй радіти. добре, коли є друг, нехай навіть треба померти. любов - це коли нічого не соромно, нічого не страшно, розумієте? коли тебе не підведуть, не зрадять. коли вірять. він не відповів на жодне моє питання, але ж коли червонієш, це означає «так», чи не так? якщо ти любиш квітку - єдину, якої більше немає на жодній з багатьох мільйонів зірок, цього досить: дивишся на небо і відчуваєш себе щасливим. і кажеш собі: «десь там і моя квітка "

Чудик — любимый героя шукшина. чудик — средоточие лучших черт народа. есть люди, в городе или на селе, которые окружающим кажутся странными. их зовут чудаками. а они не странные и не чудаки. от обычных людей их отличает разве только то, что талантливы они и красивы. красивы они тем, что их судьбы слиты с народной судьбой, отдельно они не живут. творчество василия макаровича шукшина традиционно относят к так называемой «деревенской» прозе. действительно, место действия его рассказов — деревня, российская глубинка, а его герои — селяне, деревенские жители. однако писатель не просто рисует нам определённый уклад жизни со своими традициями и обычаями. перед нами проходит вереница образов, составляющих истинный национальный характер, прекрасный и цельный. главный герой произведения в. м. шукшина — чудик, чудаковатый простой человек, искренний и добрый. окружающие чаще всего не понимают его и не принимают всерьёз.