Главные герои сказки стинфольская пещера

Робенз гаф и его дочери

“В СВОЇЙ ХАТІ СВОЯ Й ПРАВДА, І СИЛА, І ВОЛЯ”
Україна за час свого існування мала багато вірних синів та дочок, що боролися за її свободу. До багатомільйонного числа героїв Нашої Країни відноситься великий поет – націоналіст Тарас Григорович Шевченко.

У ХІХ сторіччі Україна була спаплюжена: Запорізька Січ спалена (а отже козацтво повністю знищене), українці масово закріпачені та ще русифікація “підливала масла у вогонь”. Словом, наша нація була принижена московським терором і вимагала Святої Помсти в найскрутніший час свого існування.

І тогочасним месією нашого безсмертного народу став Тарас Шевченко. Його поезії закликають нас боротися за свободу:
Повставайте, 
браття мої!
Кайдани порвіте!
І вражою злою кров’ю волю окропіте!

Тарас Григорович підтримував також і боротьбу народів Кавказу за визволення з-під російської імперії, вірячи в те, що всі пригноблені народи повстануть, об’єднавшись проти спільного ворога, і здобудуть свою свободу.

У його словах: “В своїй хаті своя й правда, і сила, і воля” відображається наша українська національна ідея. Цими словами Шевченко хотів сказати, що наш народ має бути Господарем на Своїй, Богом Даній Землі. Це був перший за всю історію України письмовий вислів національної ідеї. Звичайно, Тарас Григорович мав велику можливість отримати прибуткові посади, мати власні маєтки, танцюючи під дудку катів московських, але він, знаючи про неминучу кару з боку ворогів, піднімав націю з колін. Із 47 років життя – 24 роки – кріпак, 10 – на засланні. Проте, ні каземати, ні воєнна муштра не зломили повстанського духу Великому Герою України. Він свято вірив у те, що людина ніколи не змириться з безправ’ям і рабством.

Великий Кобзар зробив неоціненний внесок у здобуття незалежності України та підняття з колін Української нації. В своїх віршах він писав про любов до рідної землі, починаючи описами картин природи, закінчуючи жахливими трагедіями життя українців, закликаючи на повстання проти ворогів. Саме завдяки таким людям як: Петро Сагайдачний, Богдан Хмельницький, Іван Мазепа, Максим Залізняк, Тарас Шевченко, Степан Бандера та мільйонам інших, що прагнули свободи, незалежності нашої держави та процвітанню української нації. Ми живемо в незалежній державі, яку повинні любити та розбудовувати, оскільки, як не ми, то хто, як не зараз, то коли? Нам потрібно гордитися тим, що ми українці, поважати нашу мову, культуру, історію і тоді, будучи одним єдиним дружнім монолітом, який любить Батьківщину понад усе, матимемо процвітання нашої нації.

Татьяна, будучи тихой и мечтательной девушкой, читающая романы и веря в предзнаменование, нашла идеал в Онениге. Она почувствовала в нём родственную душу, ведь он тоже был нелюдим, задумчив... Доверив ему своё сердце, Татьяна пишет ему письмо, где высказывает свои чувства, которые возбудили душу Евгения. Но он, будучи "эгоистом поневоле" (это слова Белинского), привык к подобным поступкам и воспринимал это как должное и поэтому отвергает любовь юной девушки. Но не смотря на это, та продолжала его любить, ведь она была верная своим чувствам (не то что Ольга) (ещё одно доказательство верности - это то, что она не бросила своего мужа ради Онегина, потому что понимала, что тот её любит и если она с ним расстаётся, то он умерет от горя -да и стар он был). Повзрослев, попав в круг высшего общества, она научилась держать себя и свои эмоции в руках. Смогла лучше понять сущность Онегина и тогда, когда он изливал перед ней признания, знала, что это в нём не любовь говорит, а страсть (потому что она была первая, кто отвечала ему холодность), а ещё досада от того, что эта девушка принадлежит не ему. Говорила некая гордость; и поэтому, если бы он добился от неё взаимности, то тут же успокоился и бросил её, покрыв позором. Вот так. Короче говоря, с годами пришёл и ум.