Выпишите отдельно словосочетания и предложения, характерные для народного языка. например: « он в палату белокаменную»; «они хлеба кушати да пообедати»; «которой дороженькой ты ехал в стольный киев-град? » (из былины илья муромец и соловей-разбойник)

Білий Кінь 

Починаючи з давніх часів, люди прагнули відрізнятись один від одного. Представники різних країн носили національні костюми, завдяки яким українця можна було легко відрізнити від німця, француза, грека тощо. Зараз одяг — більш стандартний, хоча є безліч в створити собі неповторний стиль. І це особливо стосується підлітків, адже саме в цьому віці нам хочеться виразити себе, підкреслити свою унікальність гаючи за натовпом, можна побачити абсолютно різних людей: дівчат із рожевим волоссям у широченних штанях або фарбованих блондинок у міні й чоботях на «шпильках»; юнаків у чорному, з пірсингом на обличчі або милих «лялькових» хлопчиків із пишними кучерями в майже жіночому одязі... їх помічаєш у першу чергу, бо вони виділяються на загальному тлі. А з кого ж складається решта? З «сірої маси»? Адже є люди, які, навпаки, не хочуть, щоб їх помічали, звертали на них увагу, тому намагаються злитися з іншими, бути як усі.

Звичайно, все це стосується не тільки одягу. Головне в людині — її внутрішня сутність. Оригінальність світобачення, несхожість на інших у поведінц життя, — все це є ознаками нестандартних особистостей, яких, на жаль, дуже часто не розуміють оточуючі. А те, що не розуміють, як правило, засуджують. Як наслідок — самотність, конфлікти, комплекси. Тому нерідко такі «незвичайні» люди або замикаються в собі й живуть у власному внутрішньому світі, або стають звичайними, пересічними, розуміючи, що так — легше.

Приклад особистості, яка втратила свою індивідуальність під впливом повсякденного життя, показаний на алегоричному образі білого коня Шептала в однойменному оповіданні В. Дрозда. Вирвавшись із неволі, він відчув смак свободи, радість, піднесення... Але це тривало лиш мить. Потім кінь подумав і вирішив, що таки краще залишити все як є, прикинутися сіреньким і покірненьким. Навіщо виділятися? Адже з цього ніякої користі — навпаки, самі проблеми!

Таких «шептал» зараз дуже багато в нашому суспільстві. І це породжує лицемірство, пристосуванство, байдужість до чужого горя. Як приклад: майже у кожному класі є учень, якого зневажають і дражнять «ботаніком» просто за те, що він гарно навчається, є розумнішим за інших. І більшість ніколи не заступиться за нього у випадку якогось серйозного конфлікту, тому що ніхто не хоче виділитися з натовпу і нажити собі зайвих неприємностей. На жаль, подібних прикладів можна навести багато.

Кожен із нас — по-своєму неповторний. Адже, як відомо, на світі нема абсолютно однакових людей. І, звичайно, цікавіше жити серед неординарних, яскравих особистостей, які не бояться мати власну думку, стиль, відрізнятися від інших. Тому не слід губити кращі риси свого характеру, щоб ніхто не подумав нічого зайвого. Від цього в першу чергу буде гірше нам самим!

Думаю, что Васютка много пережил, поэтому стал серьезней, взрослей. Ему пришлось не сдаваться, проявить смекалку, терпение. Он, понятно, ругал себя, но не сидел весь в слезах, а действовал. Молодец, он обошелся безо всякой депрессии! Ведь это болезнь века. Чуть что, у всех депрессия, мигрень... А у него с собой ведь не было таблеток!

Ещё он правильно взял с собой хлеб, а после расходовал его экономно. Васютка понимал, как ему нужен этот хлеб. И думаю, что это был не лучший хлеб – не прямо из печи, не сдобный, не без дрожжевой… Но в той ситуации любой хлеб был ценен. И ведь мальчик смог и того тетерева приготовить, за которым погнался. Наверное, он хотел его домой принести – маме. Вот она бы приготовила вкусно в печи с пряностями, например. (Я не знаю, как лучше готовить тетерева – мы не покупаем. С яблоками?) А пришлось самому готовить! И тут опять не до вкуса было, лишь бы поесть чего-нибудь.

Ещё меня впечатлил момент, когда герой взобрался на дерево, а вокруг – только лес. Вася ведь надеялся увидеть что-нибудь: крышу дома, дым, берег… И я представляю – только верхушки деревьев вокруг. Как он смог такое расстояние от своего рыбацкого поселка пройти?! Но тетерев его заманил. Или уж леший поманил тетеревом… Но опять не сдался Васютка.

В начале рассказа он легкомысленный, очень уверенный в себе. Даже хлеб ведь не хотел брать! Но ведь в рассказе правильно говорится, что даже взрослые не ведут себя слишком смело в лесу. Никто не кричит, что ему всё по «барабану»! Ведь всегда может быть всякое! Лучше, тем более, не дразнить лешего. А то вот так на ровном месте можно заблудиться. Ещё не то рассказывают! Говорят, что человек пошел за грибами – отошел от машины шагов на пять и не мог вернуться два дня, попал в параллельный мир или в яму времени. Так что, всякое бывает! Вот, Васютка стал серьёзней. Он проявил себя смелым и находчивым. Спал на дереве почти. Понимал, что на него могут напасть дикие звери. Догадался, что от озера ручеек должен впадать в большую человеческую реку.

В общем, совсем не зря назвали его именем озеро. Не только он его нашел, а ещё Васютка вел себя, как мужчина. Думаю, что если бы с ним заблудилась девочка, то он бы сумел её защитить и даже бы виду не подал, что сам испуган.

Васютка хорошо перенес это испытание, стал взрослей. Но лучше бы, конечно, без таких «экзаменов» обходиться. Сразу бы был аккуратней… Но так уж получилось и, как я понимаю, в реальности.