Сочинение не большое на тему васюткино озеро написать для 5 класса

Мне тоже не давно надо было ставать про этуже тему

Объяснение:

Поміщик Манілов є чоловіком середніх років:

"... Поміщик Манілов, ще зовсім людина не літній ..."

Про зовнішність Манілова відомо наступне:

"... Він посміхався заманливо, рум'яний, з блакитними очима ..."

"... з паном в ведмедів, критих коричневим сукном, і в теплому картузі з вухами ..."

"... господаря, який стояв в зеленому шалоновом сюртуку ..."

"... На погляд він був людина видний ..."

У Манілова очі "солодкі, як цукор":

"... мав очі солодкі, як цукор, і щурівшій їх всякий раз, коли сміявся ..."

У пана Манілова приємна, "приваблива" посмішка:

"... сказав з приємною усмішкою Манілов ..."

"... Він посміхався заманливо ..."

Приємне обличчя Манілова відрізняється надмірною нудотністю і солодкуватість:

"... сказав Манілов, явя в особі своєму вираз не тільки солодке, але навіть нудотне ..."

"... риси обличчя його були не позбавлені приємності, але в цю приємність, здавалося, надто було передано цукру ..."

Коли Манілов посміхається або сміється, він мружить очі так, що іноді їх зовсім не видно:

"... мав очі солодкі, як цукор, і щурівшій їх всякий раз, коли сміявся ..."

"... з усмішкою і від задоволення майже зовсім заплющив очі, як кіт, у якого злегка полоскотали за вухами пальцем ..."

"... У Манілова від радості залишилися тільки ніс та губи на обличчі, очі зовсім зникли ..."

Поміщик Манілов є офіцером у відставці:

"... курячи трубку, яку курити зробив звичку, коли ще служив в армії ..."

Пан Манілов вже 8 років одружений. Він і його дружина Лізонька дуже щасливі в шлюбі:

"" Лізонька ", сказав Манілов з кілька жалісливим виглядом:" Павло Іванович залишає нас! ""

"Дружина його ... втім, вони були абсолютно задоволені один одним. Незважаючи на те, що минуло більше восьми років їх шлюбу, з них все ще кожен приносив іншому або шматочок яблучка, або цукерку, або горішок і говорив зворушливо-ніжним голосом, виражав досконалу любов ... "

"Словом, вони були те, що говориться щасливі."

У Манілова і його дружини зростає двоє синів - Фемистоклюс і Алкід. Судячи з усього, поміщик дав синам такі незвичайні імена, щоб виділитися з натовпу:

"Фемистоклюс!" сказав Манілов, звернувшись до старшого ... "

"Ось менший, Алкід, той не такий швидкий ..."

Пан Манілов - скромний, делікатний і освічена людина, на думку його колишніх товаришів по службі:

"... в армії, де вважався скромним, деликатнейшим і найосвіченіших офіцером ..."

Манілов - ввічливий і чемний людина:

"... з досить ввічливим і чемним поміщиком Манілова ..."

Немного лет тому назад,

Там, где, сливаяся, шумят,

Обнявшись, будто две сестры,

Струи Арагвы и Куры,

Был монастырь. Из-за горы

И нынче видит пешеход

Столбы обрушенных ворот,

И башни, и церковный свод;

Но не курится уж под ним

Кадильниц благовонный дым,

Не слышно пенье в поздний час

Молящих иноков за нас.

Теперь один старик седой,

Развалин страж полуживой,

Людьми и смертию забыт,

Сметает пыль с могильных плит,

Которых надпись говорит

О славе и о том,

Как, удручен своим венцом,

Такой-то царь, в такой-то год,

Вручал России свой народ.

И божья благодать сошла

На Грузию! Она цвела

С тех пор в тени своих садов,

Не опасаяся врагов,

За гранью дружеских штыков.

2

Однажды русский генерал

Из гор к Тифлису проезжал;

Ребенка пленного он вез.

Тот занемог, не перенес

Трудов далекого пути;

Он был, казалось, лет шести,

Как серна гор, пуглив и дик

И слаб и гибок, как тростник.

Но в нем мучительный недуг

Развил тогда могучий дух

Его отцов. Без жалоб он

Томился, даже слабый стон

Из детских губ не вылетал,

Он знаком пищу отвергал

И тихо, гордо умирал.

Объяснение:

Для меня это наиболее лёгкий.