Твір на тему різнобарвність українського фольклору

Серед мистецького багатства українського народу значне місце посідає усна народна творчість — фольклор. Вона з далекої давнини приносить сучаснику думки, мрії, сподівання народу, відтворює його боротьбу проти гнобителів чи іноземних поневолювачів. Можна сказати, що усна народна творчість становить  поетичну біографію народу, історію його трудового життя і боротьби за волю і незалежність, історію ратних подвигів його славних синів. Багатством і різноманітністю жанрів відзначається усна творчість українського народу. Вона є і безцінною духовною скарбницею нації. Усну народну творчість ще називають фольклором, що в перекладі означає — народна мудрість. Фольклор узятий з різних джерел на основі безпосередніх над навколишнім життям. Він відтворює історію, культуру, побут, традиції, вірування народу. Жанри фольклору  надзвичайно різноманітні — це казки, прислів’я, загадки, пісні, думи тощо.

Одним із найдавніших і найцікавіших жанрів фольклору є казки. У казках зоображуються здебільшого вигадані події. Це зрозуміло, адже народ у цих творах виражав свою мрію, наприклад, розбагатіти, дочекатися справедливого суду, помститися ворогам.

Українські народні казки надзвичайно різноманітні. Є казки, дійовими особами,в яких є тварини,і тварини незвичайні: вони вміють говорити, думати, відчувати. Є казки, у яких діють люди або історичні особи. Світ казок не лише чарівний, фантастичний, а й повчальний: у казках дається  відповідь на одвічні питання, які завжди хвилюють людей — що є сенсом людського життя?, що таке добро і зло, життя і смерть?

Загадка — теж один із видів усної народної творчості, у якому описано певне явище чи істоту, але не названо її, а співрозмовник має відгадати, про що йдеться у загадці. Загадки, складені народом, відзначаються своєю дотепністю, оригінальністю, поетичністю. Вони допомагають розвивати фантазію, творче мислення. Цікаву сторінку усної народної творчості складають прислів’я і приказки відображується багатовікова мудрість народу, практичний досвід у різних ерах людської діяльності, розкрито явища природи, передано мрії і прагнення народу.

Всесвітнє визнання дістала українська народна пісня — геніальний витвір нашого народу. В українських народних піснях поетично відтворено історичні події, кум і радість, мрії і бажання людей. Пісня розкриває духовне коріння, велич і крану народної душі. Письменник М..П. Стельмах писав: «Українська народна пісня пережила всі лихоліття і з глибин сивих віків донесла в наше сьогодення думи й почуття, болі й сподівання народу». Українську народну пісню, то радісну, то сумну складав-виспівував пастушок, знедолений наймит чи кріпак, закохана дівчина, мужній козак — захисник рідної землі. І пісня жила, передавалася з покоління в покоління. Немов велетенське дерево розрослася українська народна пісня. І кожна гілка цього могутнього дерева — то невід’ємні різні сторони багатогранного життя народу. Народні пісні пов’язані з працею, дозвіллям, святами й обрядами, наймитуванням, заробітчанством, рекрутчиною, боротьбою народу за волю та незалежність. Українська пісня, мінорна за пануючим ладом, сумна навіть у веселому запалі, залишиться всіма знавцями на одне з перших місць серед пісень усіх народів.

Оригінальним і популярним видом усної народної творчості в Україні є думи. Це великі пісенно-розповідні твори переважно героїчного змісту. Найчастіше в умах розповідається про події, пов’язані з героїчною боротьбою українського народу проти іноземних загарбників.

Наша дума, наша пісня не вмре не загине.

От де, люде, наша слава, Слава України!

Писав великий Тарас Шевченко.

У багатьох народних думах та піснях український народ прославив козаків, вірних захисників, справжніх патріотів Батьківщини. Тематика дум та пісень тісно пов’язана з подіями, що стосуються всього народу, його ідеалами та прагненнями. Не можна бути свідомим, культурним громадянином своєї країни, не знаючи свого народу, не почуваючи себе його сином. Не можна глибоко розуміти свій народ, не знаючи його художньої словесної творчості. Отже, фольклор — це дорогоцінне художнє надбання народу, це витвір його поетичної душі, котрі необхідно знати й цінувати.

Объяснение:

  В повести «Бела» Печорин показан как типичный представитель светского общества.Бэла, Казбич, Азамат живут в гармонии со средой,чего очень не хватает Печорину. В повести образ героя выглядит малопривлекательно, так как Максим Максимыч просто излагаетфакты, не давая им никакой оценки, поэтому герой предстает безжалостным и черствым человеком. И это неудивительно, ведь Печорин похищает Бэлу, не задумываясь о последствиях для нее, о том, что отрывает ее от родного дома. Такой поступок можетбыть оправдан лишь очень сильной любовью, а Печорин не испытывает ее.  Герою безразличны чувства других, его отношение к любви, показанное в повести, служит доказательством этому. Если судить о Печорине по первой повести, — это чудовище, ноЛермонтов заставляет читателя посмотреть на героя с другой стороны, его собственными глазами, и в новелле «Тамань» повествование переходит уже к самому Печорину.  Однако повесть «Тамань» — это самое романтическое место во всем произведении.События, описанные Печориным, очень интересны, хотя он играет в них второстепенную роль; все же герой раскрывается как человек, в котором осталось довольно много романтического. Печорина необыкновенно влечет та свобода, которую олицетворяет Янко, ундина,слепой мальчик… Они живут в единстве со стихией, с морем, но вне всякого закона. Это, безусловно, привлекает Печорина, и его поступки тоже становятся несколько безрассудными, например, поехать кататься на лодке, не умея плавать. Но этот мир не для него.Печорин чужой там. В «Тамани» существует также и другой мир — мир обыденной провинциальной жизни. К нему принадлежат урядник, десятник и так далее. Они являются воплощением старого несвободного мира, который вызывает у Печорина лишь отвращение своей убогостью. В результате герой оказывается чужим и в мире романтизма, и в мире реализма. Печорин нигде не может найти себе пристанища.Повесть «Тамань» не является кульминационным моментом в романе, но именно в ней начинает раскрываться внутренний мир героя. Печорин рассказывает о себе искренне и без жеманства, давая строгую оценку себе и своим поступкам.  В повестях «Тамань» и «Бэла» читатель еще не видит полного раскрытия образа, но в них герой как бы представляется публике сначала с внешней, а потом и с внутренней сторон. Обе повести также обладают некоторыми романтическими элементами, которые показывают и подчеркивают несовместимость героя с романтизмом.

 В узком, кривом переулке, в ряду других жалких домишек, стоял узенький, высокий дом, наполовину каменный, наполовину деревянный, готовый расползтись со всех концов. Жили в нем бедные люди; особенно бедная, убогая обстановка была в каморке, ютившейся под самою крышей. За окном каморки висела старая клетка, в которой не было даже настоящего стаканчика с водой: его заменяло бутылочное горлышко, заткнутое пробкой и опрокинутое вниз закупоренным концом. У открытого окна стояла старая девушка и угощала коноплянку свежим мокричником, а птичка весело перепрыгивала с жердочки на жердочку и заливалась песенкой.