А.н толстой детство краткое содержание для читательского дневника

 "Детство"
В повести "Детство" рассказывается о горьком детстве Алеши.Все близкие и родные люди умирали у него на глазах.Вначале отец,затем брат еще при родах,Цыганок,Доброе Дело,второй брат,мама.Дед страшно избивал бабушку,а отчим маму.Алеша даже ножом его ударил за это.В его семье дядья постоянно дрались,Жестоко развлекались избивая детей,подростков и взрослых.В школе Алешу не любили-обзывали оборванцем и нищим.Но Алеша сумел выжить и вырасти в таких условиях-без детства,когда он обязан был воровать дрова,чтобы бабушке прокормить семью.

Произведение «Снегурочка» — это удивительная сказка, в которой показана красота окружающего мира, любви, природы, молодости. Произведение основано на народных сказках, песнях, преданиях и легендах. Островский только соединил сказки, легенды и песни воедино и придал народному творчеству весьма своеобразный колорит.  Снегурочка поражает людей своей красотой. Снегурочка кажется прекраснее, скромнее и нежнее, чем все окружающие девушки. Но она не знает любви, поэтому не может ответить на горячие человеческие чувства. В ее душе нет тепла. Существо, не знающее любви, вызывает жалость и удивление. Не случайно никто из героев сказки не может понять Снегурочку.В «Снегурочке» присутствуют многие традиции русской народной сказки: зачин – мотив рождения, мотив заточения героини, испытание героини, смерть. Но Островский в отличие от народной сказки переводит конфликт произведения во внутренний психологический план. Если в народной сказке испытание героя заключается в борьбе с внутренними страхами, то в «весенней сказке» Островского показана борьба «горячих» и «холодных» чувств в душе Снегурочки. Драматург наполнил заимствованный центральный мотив гибели Снегурочки новым содержанием, он смог перенести из сказки жизнеутверждающее начало, которое обусловило весеннюю тональность пьесы, связанную с возрождением природы и любви в сердцах берендеев.

Объяснение:

Народився в сім'ї шевця. Старший брат Андрія — Петро Малишко — став своєрідним народним месником — Робін Гудом, який грабував комуністів і радянських чиновників, але не чіпав селян. 1928 року Петра Малишка спіймали, відвезли до Києва, де засудили до страти. Мати Андрія й Петра зверталася з проханням про помилування до голови ВУЦВК Григорія Петровського, але безрезультатно. Пізніше Андрій Малишко сказав про брата: «Якби я писав вірші так, як Петро — ціни б мені не було!» [1]

Закінчив семирічку у рідному селі, вчився у медичному технікумі, потім — на літературному факультеті Київського інституту народної освіти. В 1932 році закінчив інститут, учителював в Овручі. В 1934–1935 роках служив у Червоній армії.

Після демобілізації переїхав до Харкова і працював журналістом у газеті «Комсомолець України», в «Літературній газеті» та в журналі «Молодий більшовик».

Під час Другої світової війни був військовим кореспондентом у фронтових газетах «Красная Армия», «За честь Батьківщини», і в партизанській газеті «За Радянську Україну».

Після війни працював відповідальним редактором журналу «Дніпро» (1944—1947). Був членом ВКП (б) (від 1943 року).

У 1960-х роках — голова правління Українського громадського відділення Агентства преси «Новини».

Мешкав у Києві в будинку письменників Роліті на вулиці Б. Хмельницького, 68. Помер 17 лютого 1970 року. Похований в Києві на Байковому кладовищі.

Объяснение: