Почему илья муромец вернулся к камню и сделал на нем новую запись

Он вернулся потому что ему хотелось что бы востержествовала справедливость и написал правду что бы люди не пугались

В сказке (суфийской притче ) под названием "Воробей и курица" эти две птицы - главные герои спорят, кому из них лучше. Курица довольна тем, что живет в курятнике и о ней заботятся хозяева, дают ей кушать. Но она из-за этого разучилась летать. Даже небольшой ветерок подует и она уже теряет равновесие, сидя на заборе.

Воробей маленький, сам себе добывает пропитание, но зато свободный. Он надеется лишь сам на себя, поэтому может лететь куда угодно, ветер ему не страшен.

Сказка учит тому, что в любой ситуации есть свои плюсы и минусы, всегда приходиться чем-то жертвовать - комфортом или свободой. Каждый человек выбирает что-то свое. Но комфорт и чужая опека сильно привязывают человека, делают его несвободным, в определенном смысле ограниченным, пугливым, зависимым, слабым. В сказке, например курица погибнет, если хозяйка перестанет ее кормить.

По-настоящему свободен только смелый человек, который рассчитывает сам на себя. В этом и есть смысл сказки. Воробей так и говорит курице в самом конце сказки. фух вроде всё

В основі комічного лежить смішне, але форми його втілення в художньому творі різні. В гуморі поєднуються "доброзичлива усмішка з дотепним її виявом, який ґрунтується на суперечності між уявним і сущим. Гумор не заперечує певного життєвого явища, а лише підкреслює його недосконалість, як, наприклад, у творі Остапа Вишні "Дзвонарі": "...— Турбує вас кандидат філологічних наук Іван Іванович Крапказкомою!

— Уже захистили? Вітаю!

— Захистив, захистив! Тяжкувато було! Підняв же тему! Бєлінський за таку не брався!

— А цікаво, яку саме тему ви підняли?

— "Вплив дубових полиць на палітурки "Кобзаря" Т. Г. Шевченка видання 1871 року..."

У гуморі про серйозні речі говориться з усмішкою, а в іронії смішне приховується під маскою серйозності з переважанням негативного ставлення до зображеного, насмішкою над ним. У цьому виді комічного протиставляється те, що мусить бути, тому, що є. Так, наприклад, Г. Квітка-Основ'яненко в повісті "Маруся" змальовує настанови Дрота молодим: "Гляди ж, зятю, жінку свою бий і вранці і увечері, і встаючи й лягаючи, і за діло і без діла, а сварись з нею повсякчас. Не справляй їй ні плаття, ні одежі; дома не сиди, таскайся по шинках та по чужих жінках; то з жінкою у парці і з діточками якраз підете у старці. А ти, дочко, мужику не спускай і ні у чім йому не поважай; коли дурний буде, та поїде у поле до хліба, а ти йди у шинок пропивай останній шматок; пий, гуляй, а він нехай голодує; та і печі ніколи не клопочи; нехай павутинням застелиться піч; от вам і уся річ. Ви не маленькі вже, самі розум маєте, і що я вам кажу, і як вам жити, знаєте".

 

Різновид іронії — сарказм, їдка насмішка з відверто дошкульним змістом. Але якщо сутність іронії — в інакомовленні, то в сарказмі головне — пафос заперечення, його найвищий емоційний вияв. Сарказм як нищівний сатиричний засіб притаманний творам Т Шевченка, зокрема поемі "Кавказ":

По закону апостола

Ви любите брата!

Суєслови, лицеміри.

Господом прокляті.

Ви любите на братові

Шкуру, а не душу!

За до різних відтінків і різновидів комічного — м якості гумору, серйозності іронії, дошкульності сарказму — література вчить людство сміятися над власними вадами, позбуватися їх.

Объяснение: