Цитатна характеристика захара беркута, з книжки укр літ о.м. авраменко

«Жизнь лишь до той имеет цену, — говорил он частенько, — пока человек может другим.
Когда он становится для других бременем, а пользы не приносит, тогда это уже не — человек а помеха, тогда ему и жить не стоит.
Упаси меня боже чтоб я когда-нибудь стал другим в тягость и ел данный из милости, хотя и вполне заслуженный, хлеб!»

Максим: «Але мій батько досвідний чоловік і радо служить громаді. Як він говорить на раді громадській, так не зуміє ніхто в цілій верховині. Громада слухає батькової ради, але власті батько мій не має і не жадає її». 

• «...Се був сивий, як голуб, звиш 90-літній старець, найстарший віком у цілій тухольській громаді. Батько вісьмох синів, із яких три сиділи вже разом із ним між старцями... Високий ростом, поважний поставою, строгий лицем, багатий досвідом життя й знанням людей та обставин, З. Беркут був правдивим образом тих давніх патріархів, батьків і провідників цілого народу, про яких говорять нам тисячолітні пісні та перекази. Невважаючи на глибоку старість, Захар Беркут був іще сильний і кремезний. ...Сад, пасіка й ліки — се була його робота». 

• «Громада — то був його світ, то була ціль його життя». 

• «В своїй чотирилітній мандрівці Захар Беркут пізнав світ, був і в Галичині, і в Києві, бачив князів і їх діла, пізнав вояків і купців, а його простий, ясний розум складав усе бачене й чуте, зерно до зерна, в скарбницю пам’яті, як матеріали для думки». 

• «...Все те запалювало його гарячу душу до бажання — віддати ціле своє життя на поправу й скріплення добрих громадських порядків у своєї рідній Тухольщині». 

• «...Знали його не лиш як чудовного лікаря, що лічить рани і всякі болісті, але й не менш як чудового бесідника та порадника, котрий «як заговорить, то немов би тобі в серце вступає», а як порадить чи то одному чоловікові, чи й цілій громаді, то хоч цілий майдан старців набери, то й ті вкупі, певно, ліпшої ради не придумають...Віддавна Захар Беркут прийшов був до того твердого переконання, що як чоловік сам-один серед громади слабий і безрадний, так і одна громада слаба і що тільки спільне порозуміння і спільне ділання многих сусідніх громад може надати їм силу і може в кожній громаді поокремо зміцнити свобідні порядки громадські». 

• «Він за молодших часів часто ходив по громадах, бував на їх копних зборах, старався пізнати добре їх потреби й людей, і всюди ради та намови його змагали до одного: до скріплення дружніх, товариських і братерських зв’язків між людьми в громадах і між громадами в сусідстві». 

• «Нам не потрібно милості від боярина і ні за що ставати нам рабами — се причина, для чого він ненавидить нас і прозиває нас смердами. Але ми знаємо, що гордість його пуста і що правдиво свобідному чоловікові личить не гордість, а супокійна повага та розум». 

• «Раз умирати кождому, але славно вмирати — се не каждому лучається». 

• «Недалеко від побоєвища, захищений кам’яною брилою від стріл, сидів на соломі Захар Беркут, занятий при ранених. Він повиймав їм із ран стріли, повимивав рани при Мирослави і заходився перев’язувати їх, поприкладавши якоїсь скусно приладженої живиці». 

• «Коли б про нього справді йшло діло, то я сказав би вам: “Я не маю сина, мій син погиб в бою. Але тут діло йде про нашу оборону і тепер мусили б усі, неприготовані, погинути від монголів. Для того я говорю вам: не дбайте про мого сина, а рішайте так, якби він був уже в гробі”». 

• «...Міняти одного хлопця за руїну наших сусідів се була б ганьба, була б зрада». 

• «Коли б діло йшло тільки між мною та твоїм бегадиром, то я радо віддав йому все, що маю, навіть свою власну стару голову, за увільнення сина. Але ти радиш нам нерівну заміну, при якій скористати можу тільки я сам і мій рід, але стратити мусить не тільки одна громада, а всі ті громади, через які мусить іти ваш похід». 

• «Зломи другий раз погану силу так, як зломив її перший раз, коли могутньою рукою розбив сесю кам’яну стіну, і дав водам протоку, і дарував людям отою прекрасну долину! Загати її тепер назад, нехай згине горда ворожа сила, що тепер знущається над нами». 

• Максим: «Мій батько не на вітер говорить. Він звик добре передумати, за ким що говорить». 

• «Нехай же вам зв’язок в нинішню побідну днину буде порукою, що й наш народ так само перебуде тяжкі злигодні і не розірве свого сердечного зв’язку з чеснотою й людяним норовом!» 

• «Доки будете жити в громадськім порядку, дружно держатися купи, незломно стояти всі за одного, а один за всіх, доти ніяка ворожа сила не побідить вас». 

• Захар Беркут — центральний персонаж повісті, ватажок тухольської громади. Йому вже понад 90 років, і все своє життя ця людина віддала громаді. «Громада — то був його світ, то була ціль його життя»,— пише автор. 

Я прочитала "Сказание о Кише" Джека Лондона", которое мне очень понравилось.  У главного героя можно многому поучиться. Несмотря на то что мальчику 13 лет, он смел, настойчив, смекалист. Оставшись без отца, который был в семье кормильцем, Киш вступает в противоборство с вождем племени, отстаивая свои права. Мы видим, как Киш  в одиночку охотится на белых медведей, честно делит добычу между соплеменниками. Его можно назвать взрослым, потому что ведет он себя с достоинством. Рассказ Лондона очень поучителен.

Начинается рассказ с описания озера, затерявшегося в сибирской тайге. Названо это озеро в честь мальчика Васютки, который сам нашел его, а потом и показал людям.

Отец Васютки был бригадиром рыбаков. В то лето рыбаки долго ходили вдоль берега Енисея, ища место для ловли рыбы. Но то ли погода была слишком ненастная, то ли слишком много было пароходов и моторных лодок на Енисее, но рыба «не шла». Тогда решил Васюткин отец остановиться в одном месте и готовится к осеннему лову.

Васютка проводил это лето вместе с родителями. Но ему было очень скучно – все его друзья остались в деревне, куда к началу учебного года родители собирались отправить и самого Васютку. А пока еще шел август, и Васютка развлекался тем, что днем уходит в тайгу в поисках кедровых орехов, а вечером слушал рассказы рыбаков, которые собирались у них в доме ужинать.

Однажды утром за 10 дней до начала учебного года собрался Васютка в лес. Мать, поворчав, что пора уже к школе готовиться, а не по лесам таскаться, все же отпустила его, дав краюшку хлеба. Васютка спокойно шел по лесу, следя за зарубками, которые он оставлял на деревьях, и наконец увидел большой кедр. Сбил он с него все шишки, собрал в мешок и приглядел уже другой кедр, когда прямо перед ним вверх вспорхнула большая птица. Это был глухарь. Васютка вспомнил рассказы охотников про то, как ловят глухаря что не взял с собой собаку, даже отпустился на четвереньки и полаял, так как охотники говорили, что глухарь – птица любопытная и обязательно засмотрится на собаку, а охотник в это время и подстреливает его. Наконец, поймал Васютка глухаря на мушку и выстрелил. Глухарь начал падать, потом поднялся и тяжело полетел, а Васютка побежал за ним. В результате догнал он глухаря и радости его не было предела – он представил, как вернется домой с добычей. Он весело шел по лесу, когда вдруг понял, что уже давно не видит зарубок на деревьях. Испугался Васютка – стал метаться из стороны в сторону, а потом вспомнил, как отец и дед говорили ему, что тайга любит только сильных людей. Поэтому успокоился, развел костер, закопал в горячие угли глухаря, поужинал и стал готовиться к ночлегу. На следующий день пошел он по лесу, ища признаки близости воды – он знал, что выйдя к Енисею, пусть даже и не рядом с тем местом, где расположились рыбаки, он сможет найти

Наконец, увидел он среди таежного мха высокую траву – а это значило, что вода близко. Пошел он в ту сторону, где росла трава, и вышел на берег озера. По озеру плавали утки, их было много, Васютка подстрелил трех, но нашел только двух – одна куда-то уплыла. А в самом озере Васютку поразило большое количество рыбы, да не озерной, а белой. А это значило, что озеро было проточным. Снова он развел костер, поджарил уток, поужинал и лег спать. А наутро пошел вдоль озера, которое вывело его к еще одному озеру – большему по размерам. И в нем тоже было много белой рыбы, а еще нашел там Васютка свою утку, которую подстрелил накануне. Так по берегу озера и сумел Васютка выйти к Енисею. Тут его и подобрали люди, которым он объяснил, что заблудился. Привезли они его к рыбачьему стану, а там уже дед их встретил со словами, что внук у него потерялся. Увидев Васютку, дед обрадовался, повел его к матери. Мать его накормила, натерла спиртом и все пыталась уговорить съесть еще что-нибудь. А потом пришел и отец, который провел весь день в лесу в поисках Васютки. Васютка боялся, что отец будет ругать его, но тот был слишком рад тому, что сын нашелся. Потом Васютка рассказал отцу про озеро, в котором было много рыбы, и на которое можно было попасть из реки. А на следующий день повел он рыбаков на это озеро. И как только показалась вода, один из рыбаков крикнул: «Вот оно, Васюткино озеро». Так и стали это озеро называть, а потом название это появилось и на картах.