Перемога добра над злом у романі р. л. стівенсона «острів скарбів»

Перемога добра над злом у романі Р. Л. Стівенсона «Острів Скарбів»

Острів Скарбів» Р. Л. Стівенсона — пригодницький роман. Сюжет роману наповнений великою кількістю пригод та незвичайних подій, у яких героям раз у раз загрожує загибель, але несподівано настає чудесне ння. Події роману Р. Л. Стівенсона «Острів Скарбів» пов’язані з картою легендарного капітана Флінта, який володів незліченними багатствами. Біллі Боне був штурманом у капітана Флінта на його кораблі «Морж», коли Флінт заховав своє золото на одному з островів.

Після смерті Біллі Бонса карта Флінта потрапляє до рук юного Джима Хокінса. Він передає карту лікареві Лівсі та сквайру Трелоні. Романтики за натурою, Трелоні і Лівсі захопились цією картою і, не вагаючись, вирушають у подорож, узявши Хокінса юнгою. Ці люди, звичайно, хотіли,знайти скарб, але при цьому вони не збиралися вчиняти комусь зло.

Джон Сільвер і його команда. На карту Флінта довгий час полювали пірати, які знали про її існування. Серед них був і Джон Сільвер, колишній квартирмейстер судна Флінта «Морж». Втершись у довіру до Трелоні, Сільвер найнявся на «Іспаньолу коком і запропонував сквайру взяти матросами його людей. Насправді ж ці люди були залишками команди Флінта. Сільвер і його люди ладні були заволодіти золотом Флінта за будь-яку ціну. Вони здатні були не тільки вбити сквайра Трелоні, його друзів, капітана Смолетта, а й перегризти горлянки один одному.

Господареві «Іспаньоли» та його друзям на шляху до золота Флінта довелося пережити підступність Сільвера та більшості команди, стрілянину на острові, втрату своїх товаришів. У романі перемагає не груба сила, не підступна хитрість і віроломство жорстокого Сільвера, а сміливість, згуртованість, готовність до самопожертви чесних романтиків. Багатством, ціннішим за золо то Флінта, були для них радість перемоги, відчуття вірності друзів.

Он увидел, как солдаты прогоняли через строй за побег татарина, который был привязан к ружьям двух солдат и на которого с обеих сторон сыпались удары. При каждом ударе наказываемый поворачивал сморщенное от страданий лицо в ту сторону, с которой падал удар, и не говорил, а всхлипывал: “Братцы, помилосердуйте. Братцы, помилосердуйте”. Спина татарина представляла собой “что-то такое пестрое, мокрое, красное, неестественное”, что Иван Васильевич не поверил, чтобы это могло быть тело человека. 
Увиденное произвело на него сильное впечатление, но особенно он был потрясен тем, что высоким военным, возглавлявшим отряд солдат, оказался отец Вареньки. Ивану Васильевичу стало до такой степени стыдно, что, не зная, куда смотреть, как будто он был уличен в самом постыдном поступке, он опустил глаза и поторопился уйти домой. “А между тем на сердце была почти физическая, доходившая до тошноты, тоска, такая, что я несколько раз останавливался, и мне казалось, что вот-вот меня вырвет всем тем ужасом, который вошел в меня от этого зрелища. Не помню, как я добрался домой и лег. Но только стал засыпать, услыхал и увидал опять все и вскочил”. 
После этого случая желание поступить на военную службу у Ивана Васильевича исчезло. Герой меняется нравственно. Происходит как бы прозрение, появляется другой взгляд на мир. 
“А любовь с этого дня пошла на убыль. Когда она, как это часто бывало с ней, с улыбкой на лице, задумывалась, я сейчас же вспоминал полковника на площади, и мне становилось как-то неловко и неприятно.. . И любовь так и сошла на нет”. 

Был один из тех по-летнему теплых майских дней, когда тебя так и манит выйти на улицу, понежиться в солнечных лучах. Погода обещала быть ясной. И вот мы, обуреваемые желанием сходить в лесок, искупаться в речке, решили всей компанией из четырех друзей прогуляться под палящим солнцем. Ничто не предвещало грозы, но едва мы, веселые и радостные, решили поиграть в футбол, на голубом небе показались облачки. Скоро вообще стали слышаться веселые раскаты грома. Мы бегом добежали до шалаша на окраине леса. Еще долго по крыше били звонкие капли дождя, а мы сидели в тепле и долго шутили и смеялись. ..