Сочинение на чтобы я потратила свой последний лепесток ?

А я бы потратила свой последний лепесток точно также как девочка Женя в сказке Валентина Катаева.

Ведь что может быть лучше, чем подарить ребенку здоровье! Причем, ребенку-инвалиду, который на всю жизнь обречен хромать, всю жизнь ходить в уродливом башмаке и не знать всех радостей детства...

Какое счастье- быть здоровым! И при этом радовать всех вокруг и заряжать своим счастьем окружающих, дарить им любовь и радость, как девочка Женя в своем последнем желании.

охотник приходит в гости к одинокому старому рыбаку, живущему на озере. Встречаетиего только собака Соболько, вскоре на лодке пояаился и рыбак Тарас, подгоняющий перед собой лебедя. Гостю старик рассказал, что лебедь -сирота, его родителей убили ради забавы, теперь он живет со стариком и Собольком. Дед очень любит птицу, но отказывается подрезать крылья божьей твари , чтобы тот не улетел -мол, ему и тут хорошо, перезимует в избушке. Во время следующего визита охотник не увидел Приемыша- лебедь после долгих колебаний улетел со стаей собратьев на зимовку в теплые края

Риси характеру Івана Брюховецького - це самолюбство і амбіційність, підлість, вміння схилити на свій бік впливових осіб, байдужість до людського життя, нехтування мораллю Запорожжя, слабкодухість. Уперше ім’я цієї людини в історії звучить як Іванець, що свідчить про його низьке походження і становище слуги при Хмельницькому. Вишколений старим Богданом, Брюховецький втерся в довір’я Юрасеві Хмельниченкові, який послав його на Запорожжя, щоб прихилити низовців і заволодіти булавою, яка була тоді у Виговського. Брюховецький прислужився Хмельниченкові, але із Запорізької Січі не повернувся, прожив серед низовців три роки, засвоюючи авторитет для самого себе. Він зумів прихилити козацьку голоту до себе тим, що виставляв себе ненависником панства й багатства. У цей час на Україні булава переходила з рук у руки, і Брюховецькому забажалося теж потримати її у своїх руках. Іванець зрозумів, що Запорізька Січ — свого роду автономія, і керуючи нею, можна керувати й усією Україною. Лицемірством і лестощами Брюховецький уже восени 1659 року одержує в низовників досі не існуючий на Запоріжжі титул кошового гетьмана, хоча кошового тут завжди називали тільки отаманом. Власні користолюбні інтереси Іванець прикривав, нібито щирими турботами про низовиків, сіяв ворожнечу між ними й реєстровим козацтвом, а з конкурентами на майбутніх виборах розправлявся доносами в Москву, в яких обмовляв своїх противників, звинувачував у зраді, а себе рекомендував як найбільш придатного для російської політики на Україні. Перед Ніжинською радою Брюховецький пообіцяв запорожцям, що дозволить безкарно грабувати майно Сомка, Золотаренка і їх прибічників. Ця обіцянка поширювалася й на чернь, яка до йому стати гетьманом. Але як тільки Іванець досяг мети, він наказав низовцям чернь розігнати, а своїх політичних ворогів знищити фізично.
 
 
Цитатна характеристика Івана Браховецького
«Не знатиме під моєю булавою жодного козака або козацького старшини над собою паном: усі будемо рівні» (Добре він порівняв Україну!) «Брюховецького величали другим Хмельницьким, що іще раз стає за Вкраїну супротив її ворогів і дарує мирові волю».
«А як придивишся, то на виду в його наче ще й приязне: так би здається, сів із ним да погуторив де про що добре да мирне. Тільки очі були якісь чудні — так і бігають то сюди, то туди і, здається, так усе й чигають ізпідтишка чоловіка. Іде, трошки згорбившись, а голову схилив набік так, наче каже: «Я ні од кого нічого не бажаю, тілько мене не чіпайте». А як у його чого поспитаються, а він одвітує, то й плечі, наче той жид, підійме, і набік одступить, що ти б сказав — він усякому дає дорогу, а сам знітиться так, мов той цуцик, ускочивши в хату»
«Отакий-то був той Брюховецький, такий-то був той гадюка, що наварив нам гіркої на довгі роки!»
«…каже тоненьким, ницим голоском».