Составить синквейн об алеше до получения конопляного зернышка и после.

Алёша до получения конопляного семечка.

Алёша
Добрый, отзывчивый.
Защищал, заботился, любил читать.
тому, кто в нём нуждался.
Друг.

Алёша после получения конопляного семечка.

Алёша
Хвастливый, самолюбивый.
Ленится, обманывает, зазнаётся.
Воображает, что лучше всех.
Эгоист.

Не успел я отойти двух верст, как уже полились кругом меня по широкому мокрому лугу, и спереди, по зазеленевшимся холмам, от лесу до лесу, и сзади по длинной пыльной дороге, по сверкающим, обагренным кустам, и по реке, стыдливо синевшей из-под редеющего тумана, - полились сперва алые, потом красные, золотые потоки молодого, горячего света... Все зашевелилось, проснулось, запело, зашумело, заговорило. Всюду лучистыми алмазами зарделись крупные капли росы; мне навстречу, чистые и ясные, словно тоже обмытые утренней прохладой, принеслись звуки колокола, и вдруг мимо меня, погоняемый знакомыми мальчиками, промчался отдохнувший табун..

Василь Биков згадував:
“Це сталося наприкінці війни в Австрійських Альпах.
Тут був глибокий тил німецького рейху, і тут, як повсюди в його тилу, було багато працюючих на війну промислових підприємств, в тому числі всіляких таборів.
Одного разу ми зайняли якесь містечко і чекали нової команди. Довжелезна колона артполку завмерла на вуличці.
І раптом біля однієї з дальніх машин на очі потрапила дівчина – худорлява, чорноволоса, в смугастій куртці і темній спідниці, вона перебирала поглядом
обличчя бійців і заперечно хитала головою. «Хто є Іван?» — запитувала вона. Звісно, Іванів у нас було багато, але ні один з них не здався їй тим, кого вона шукала. Ми запитали, якого саме Івана вона розшукує. Дівчина розповіла приблизно таке: її звати Джулія, вона італійка з Неаполя. Рік тому, влітку 44-го, під час бомбардування воєнного заводу вона втекла в Альпи, де зустріла російського військовополоненого. Кілька днів вони блукали в горах, голодні та холодні, перейшли гірський хребет і одного туманного ранку напоролись на поліцейську засідку. Її схопили і знову кинули до табору, а що сталося з Іваном, вона не знає.
Я згадав про цю історію через 18 років, коли почав літературну діяльність. І тоді я написав все те, що ви прочитали в «Альпійській баладі».