Характеристика героев из рассказа бежин луг цитатами плз ! последние !

Федя Возраст – 14 лет. Федя - самый старший из мальчиков. Сын богатых крестьян. Он одевается хорошо и носит собственные сапоги. Федя ведет себя несколько важно с другими мальчиками. "... стройный мальчик, с красивыми и тонкими, немного мелкими чертами лица, кудрявыми белокурыми волосами, светлыми глазами…» «...пестрая ситцевая рубаха с желтой каемкой; небольшой новый армячок…» «…Сапоги его с низкими голенищами...»  

Павлуша Возраст – 12 лет. Мальчик из очень бедной крестьянской семьи. У Павлуши нет даже лаптей. Павлуша - умный, храбрый и решительный мальчик. Павлуша погибает при падении с лошади. «…волосы были всклоченные, черные, глаза серые, скулы широкие, лицо бледное, рябое, рот большой, но правильный, вся голова огромная…» «…тело приземистое, неуклюжее. Малый был неказистый…» «...Одеждой своей он щеголять не мог: вся она состояла из простой замашной рубахи да из заплатанных портов...»

Илюша Возраст – 12 лет. Илюша – крестьянский мальчик из обеспеченной семьи. Илюша носит новые лапти и одежду. Он работает на бумажной фабрике вместе с братом.   «...Лицо <…> горбоносое, вытянутое, подслеповатое…» «…желтые, почти белые волосы торчали острыми косицами из-под низенькой войлочной шапочки…» «…На нем были новые лапти и онучи…»

Костя Возраст – 10 лет. Костя – крестьянский мальчик из бедной семьи. Слабый и болезненный мальчик. Костя – «трусишка». "...Все лицо его было невелико, худо, в веснушках …» «…большие, черные, жидким блеском блестевшие глаза…» «…маленького роста, сложения тщедушного и одет довольно бедно..."

Ваня Возраст – 7 лет. Ваня – самый младший из мальчиков. У Вани еще тонкий, детский голосок. Ваня – незаметный и тихий ребенок. В рассказе он все время лежит под рогожей. «...русую кудрявую голову...» «... свежее личико…» «…большие тихие глаза...»  

Николай Алексеевич Некрасов, является автором произведения “Кому на Руси жить хорошо”. Произведение было опубликовано в печать свыше 140 лет назад. В нём описывается, насколько была тяжела жизнь, обычных людей в те времена. Оригинал поэмы, начинается с того момента, как мужики собираются все вместе, для того чтобы отправиться искать, счастливого помещика, чиновника, попа, а если среди этих людей они так не смогут найти счастливого, в таком случае они готовы, даже дойти до царя. В ходе их расследования, они смогли выяснить, множество историй крестьян, бояр и обычных людей.

Відверта розмова з Іваном Франком

Объяснение:

-Шановний Іване Яковичу, редакційна колегія газети «Літературна Україна» рада бачити Вас у своїй гостині. Користуючись нагодою, я вітаю Вас із сорокаріччям творчої діяльності і схиляю голову перед Вашою громадянською мужністю, самовідданою працею, талантом. Чи згодні Ви поділитися з великою редакційною родиною своїми думками, таємницями, мріями ?

-Звичайно.

-Яку роль у формуванні Вашого світогляду відіграв батько ?

-Мій тато був ковалем. Він славився на всю округу сумлінною працею, щирою, людяною вдачею. Босий, в одній сорочці, я сидів годинами у його кузні й уважно прислухався до кожного слова перехожих. Моя пам’ять закарбувала всі сільські новини. Іскри вогню батькової кузні зігрівають мене до цих пір, а його девіз « З людьми і для людей» став основним принципом мого життя.

-Не можна без хвилювання читати рядки поезії «Не можу жить, не можу зхгинуть» Що ж стало причиною такого розпачу, зневіри ?

-Боляче, коли про тебе поширюють плітки, перекручують думки й висловлювання. Не знаю чому, але мені відмовили в посаді викладача Львівського університету. Захистив дисертацію, маю багато наукових праць, та в члени Наукового товариства імені Т. Шевченка не прийняли. Два рази галицькі робітники висували мою кандидатуру до цісарського парламенту. А в результаті що ? Провал. Я просто знесилився у повсякденній жорстокій боротьбі з несправедливістю, злом, неправдою. Неймовірна втома й біль огорнули моє єство.

- У вас є прекрасні поезії, які, на мою думку, і через століття будуть обпікати людські серця вогнем пристрасті, ніжності й глибиною кохання. Вони вміщені в збірці «Зів’яле листя», жанр якої Ви визначили так : «лірична драма». Що ж спонукало Вас , шановний ювіляре, дібрати саме такий підзаголовок ?

-Упродовж багатьох років це була моя таємниця. Та сьогодні дозволю відкрити її вам. Три «дівчини-зірнички» володіли моїм серцем. Вони виповнили мою душу й незмірним щастям, і невимовним пекучим болем. Пам’ятаєте рядки: «Тричі мені являлася любов…» Так-от, першим і найсильнішим коханням була дочка священика села Лолин Ольга Рошкевич. Мрії про подружнє життя з нею безжально розтоптав батько. Михайло Якович не схотів, щоб його зятем був «соціаліст», переслідуваний поліцією. Друга , «гордая княгиня», «бліда, мов місяць», «таємна і недоступна » також мені відмовила. Довгий час я не міг зрозуміти такої поведінки Юзефи Дзвонковської. Але згодом дівчина зізналася, що вона хвора туберкульозом. Юзефа чекала смерті й вирішила, напевно, не ставати на моїй дорозі.«Явилась третя »- Целіна Журовська. Ця полька працювала на одному з поштових відділень Львова. Дівчина заворожила мою душу незрівнянною красою й вразила холодною байдужістю. Саме відлуння великої драми нерозділеного кохання й втілилось болючими рядками в збірці.

-Багато Ваших інтимних поезій просто самі «просяться на музику» Що ж стало підґрунтям для створення таких неперевершених за глибиною почуттів та досконалістю форми віршів ?

- Пісня була моїм супутником протягом усього життя. Любов до неї передала мені рідна ненька – Марія Кульчицька ще в дитинстві. Уже в десять років записував пісні, які звучали з уст матері. Навчаючись у гімназії, я колядував, співав у квартеті під керівництвом К. Болдарівського. Велике значення для мене мала співпраця з М. В. Лисенком.

-Василь Шурат назвав Вас декадентом. Чи справедливе це звинувачення ?

- У збірці «Зів’яле листя» я виповів свій душевний біль, але це не означає, що став відступником від суспільних проблем. На моєму життєвому шляху було багато труднощів і це, звичайно, не могло не позначитися на творчості. Але я завжди відчував кровний зв’язок з рідною землею, завжди намагався бути «прологом», «сином народу», а не «епілогом». Боляче чути таке гірке звинувачення та ще й з уст приятеля. «Я син народа», покликанням якого є «праця, щастя і свобода.»

-Ви є автором поеми «Мойсей», яку по праву можна назвати «заповітом українському народу» (О. Білецький). Як Ви думаєте, що б сказав Мойсей нам сьогодні ?

-Утома, зневіра, песимізм заполонили свідомість українців. «Укрита злість, облудлива покірність», безпорадність характерні багатьом сучасникам.

Настав час прокинутися з летаргічного сну безпам’ятства, забуття і прислухатися врешті-решт до голосу Всевишнього. Крім цього, кожному варто знайти в собі сили перебороти рабську психологію, безпорадність , духовну неміч. Адже тільки чесні, сильні духом, відповідальні, упевнені у своїх діях, сміливі українці зможуть знайти шлях до обітованої землі Щастя, Добра , Свободи.